s
Sesiya.ru

Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни

Информация о работе

Тема
Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни
Тип Экзаменационные билеты
Предмет Истоия
Количество страниц 8
Язык работы українська мова (Украинский)
Дата загрузки 2014-12-01 20:55:08
Размер файла 25.21 кб
Количество скачиваний 19
Скидка 15%

Поможем подготовить работу любой сложности

Заполнение заявки не обязывает Вас к заказу


Скачать файл с работой

Помогла работа? Поделись ссылкой

53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
Після нападу фашистської Німеччини на Ра¬дянський Союз величезні території були окупо¬вані. Загарбникам уже в 1941 р. відійшла тери¬торія України з населенням близько 42 млн осіб. Гітлерівці поривалися до Москви, намагаючись водночас закріпитися на завойованих землях. Але план блискавичної війни «бліцкріг» не вдав¬ся, і вона набула затяжного характеру.
Залишаючи ворогу територію, радянське командування віддало наказ зни¬щувати все за собою — комунікації, підприємства, їстівні припаси. Із відданих радянській владі людей у населених пунктах створювались підпільні групи. Для розвідувальної та підривної роботи в німецькому тилу залишалось чима¬ло співробітників НКВС — народного комісаріату внутрішніх справ. Восени 1941 р. в Україні формувались підпільні обкоми, райкоми, первинні органі¬зації та групи ВКП(б). У лісах зявилися партизанські загони, які очолювали здебільшого ті, хто був здатний здійснювати бойові операції.
У Москві довелося терміново переглянути довоєнну теорію війни, згідно з якою в разі нападу противника на СРСР бойові дії будуть перенесені на його територію. У 1930-х рр. було ліквідовано створену в лісах мережу матеріаль¬но-технічних баз. Підібрані для можливої партизанської боротьби кадри зви¬нуватили в підготовці замаху на Сталіна та винищили. Тепер радянське ко-мандування покладало великі надії на організований партизанський рух та підпільну роботу на окупованих територіях, Однак із 3,5 тис. партизанських загонів і диверсійних груп, залишених на окупованій території, улітку 1942 р. діяли лише 22 загони, інші розпалися або були розгромлені. Проти недосвідче¬них підпільників і партизанів діяли фашистські каральні органи.
В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Во¬лині й Поліссі. Рух набув організованого характеру в 1942 р., коли було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. У русі Опору брали участь утікачі-військовополонені, партійні й безпартійні, дорослі й діти.
Причини розгортання руху Опору:
— окупація батьківщини загарбниками;
— жорстокість окупаційного режиму;
— цілеспрямована діяльність радянського керівництва з організації руху Опору на окупованих територіях.
Форми опору: Пасивні:
— різноманітна допомога партизанам;
— випуск бракованої продукції;
— зрив поставок продуктів харчування для окупаційної армії;
— ухиляння від робіт тощо. Активні:
— партизанський рух;
— діяльність підпілля;
— пропагандистська діяльність.
Джерела формування партизанських загонів:
— залишення в тилу ворога спеціально сформованих загонів;
— окремі солдати та підрозділи, що опинились в оточенні і не мали змоги прорватися для зєднання з фронтовими частинами;
— окремі громадяни, які не були призвані до армії, але були здатні носити зброю і за своїми переконаннями й бажанням готові були вести партизанську боротьбу.
Відомими командирами радянських партизанів стали С. Ковпак, О. Федо-ров, М. Наужов. Зокрема, партизанські зєднання С. Ковпака пройшли бойо¬вий шлях від Путивля до Карпат.
В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У Ми¬колаївській області до її складу входили старшокласники села Кримки. У ве¬ресні 1942 — січні 1943 р. підпільна молодіжна організація «Молода гвардія» діяла в місті Краснодоні. До її штабу входили І. Туркенич, О. Кошовий, І. Земнухов, В. Третякевич, С. Тюленін, Л. Шевцова. Молодогвардійці, крім анти-гітлерівської пропаганди, здійснили низку диверсій і бойових операцій.
У 1942 р. була сформована Українська Повстанська Армія (УПА). Її голов¬нокомандувачем став член проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Р. Шухевич (Тарас Чупринка). Партизанська армія контролюва¬ла частину території Волині, Полісся та Галичини. У своєму складі вона налі¬чувала близько ЗО—40 тис. бійців. Конгрес ОУН-Б проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.
У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР обєднатися проти Москви.
Отже, в Україні в роки Другої світової війни існувало три течії руху Опору:
— радянська (1941—1942 рр. — партизанські загони, радянське підпілля; діяла на українському Поліссі, Чернігівщині, Сумщині, налічувала 200— 600 тис. осіб);
— націоналістична (1942 р. — похідні групи, УПА та інші загони, підпілля ОУН; діяла на території Волині, Галичини, українського Полісся, налічувала 50—200 тис. осіб);
— польська (1941—1942 рр. — армія Крайова, армія Людова, батальйони хлопські; діяла на території Волині, Полісся, налічувала 10—20 тис. осіб).
























54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
Після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, звільненим наприкінці груд¬ня 1942 р. від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області.
Однак невдовзі стрімке просування радянсь¬ких військ було зупинене. У лютому 1943 р. німці завдали відчутних контрударів: 15 березня знову взяли Харків, а 18 березня — Бєлгород. Утворив-ся Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві сторони готува¬лися до рішучих боїв.
Курська битва розпочалася 5 липня 1943 р. наступом німецьких військ і тривала 50 днів. Унаслідок важких кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Склалися сприятливі умови для наступальних опера¬цій Червоної армії, у тому числі і в Україні.
Німецьке командування вирішило перейти до оборони. 11 серпня було від¬дано наказ про будівництво системи укріплень на річках Дніпро і Молочна, яка дістала назву «Східний вал».
Поки тривало спорудження «Східного валу», гітлерівці всіма можливими засобами стримували Червону армію на Правобережжі та в Донбасі. Проте перевага в живій силі й техніці визначила результат воєнних дій на користь Радянської армії.
У серпні силами Степового та Воронезького фронтів було проведено Харківсько-Бєлгородську операцію. У ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було звільнене від окупантів.
У вересні—жовтні 1943 р. окупанти залишили Донбас, міста Слобожанщи¬ни, індустріальні центри Подніпровя.
Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобережжя на пустелю. Рейхскомісар України Е. Кох у розпорядженні представникам німецької адміністра¬ції Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в тил.
Лише стрімкий наступ радянських військ урятував Лівобережну Україну від повного знищення.
Урешті-решт німці дійшли висновку, що зупинити радянські війська на Лівобережжі неможливо. В умовах наростаючого наступу радянських військ було прийняте рішення про відведення армії за Дніпро.
Після Сталінградської та Курської битв розпочався розгром німецьких військ безпосередньо на території України. Величезні надії окупанти по¬кладали на «Східний вал», для укріплення якого німці зібрали не лише свої кращі інженерні сили, а й радянських військовополонених, безліч місцевих жителів. Німецьке командування намагалося використати повноводну річку з високим правим берегом як природне укріплення. Населення зганялось із 300-кілометрової смуги вздовж Дніпра. Значна частина міст — Дніпропет¬ровськ, Кременчук, Полтава — була розорена й спалена. На Дніпрові кручі гітлерівці стягли групу армій «Центр» у складі 62 дивізій. Загалом тут було зо¬середжено 1240 тис. німецьких солдатів і офіцерів, 12 тис. гармат і мінометів, 2100 танків, стільки ж бойових літаків. Наприкінці вересня 1943 р. Радянська армія контролювала 700 км лівого берега Дніпра. У планах осінніх операцій 1943 р. першочерговим завданням було захоплення плацдармів на правому березі Дніпра, закріплення там і роз¬гортання наступальних операцій на Правобережжі.
Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 р. в дуже складних умовах форсували Дніпро й створили плацдарми на північ від Києва. Плацдарми були споруджені й на ділянках на південь від Дніпра.
У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Й. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. 6 листопада 1943р. було визволено столицю України — Київ. За успішне форсування Дніпра 2438 радянським бійцям було присвоєно звання Героя Ра¬дянського Союзу, близько 10 тис. одержали бойові ордени.
Пізньої осені 1943 р. радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ і підготували умови для подальшого наступу вглиб української території.
У січні—лютому 1944 р. під Корсунь-Шевченківським війська 1-го Ук¬раїнського фронту під командуванням М. Ватутіна і 2-го Українського фронту на чолі з І. Конєвим оточили і знищили фашистське угруповання кількістю понад 50 тис. осіб. У результаті Проскурово-Чернівецької, Умансько-Ботошанської, Березнегувато-Снігирівської, Одеської наступальних операцій у березні—квітні 1944 р. були звільнені багато українських міст і сіл.
Кримська наступальна операція завершилася визволенням півострова (травень 1944 р.).
Унаслідок проведення 13 липня — 29 серпня 1944 р. Львівсько-Сандомирської наступальної операції радянські війська розгромили німецьку групу армій « Північна Україна».
Останні битви з окупантами відбулися восени 1944 р. в Закарпатській Ук¬раїні. Останній населений пункт УРСР в її довоєнних межах — станцію Лавочне Дрогобицької області — німці залишили 8 жовтня 1944 р., а Закарпаття було повністю звільнене від окупантів 28 жовтня 1944 р.
За героїзм за роки війни 483 тис. жителів України були нагороджені орде¬нами й медалями, 2069 стали Героями Радянського Союзу, із них 32 — двічі. А льотчик-винищувач майор І. Кожедуб, який збив 62 ворожі літаки, тричі став Героєм Радянського Союзу. У роки війни 52 представники України спрямува¬ли свої підбиті літаки на ворожі колони з технікою й живою силою, 55 — здій-снили повітряні тарани, 25 — закрили своїм тілом амбразури ворожих дотів, давши змогу своїм товаришам здійснити успішний наступ. Українці команду¬вали більшістю радянських фронтів. Відомими стали полководці І. Черняхівський, Р. Малиновський, П. Рибалко та ін. Чимало героїв було й у русі Опору.
Висновок. Перемога над нацистськими загарбниками діставалася дорогою ціною. У боях загинули мільйони бійців радянської армії різних національнос¬тей. Усіх бійців, які брали участь у визволенні України від нацистської окупації, можна назвати героями, оскільки вони ризикували своїм життям заради майбутніх поколінь.

























55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
У жовтні 1944 р. Україна була звільнена від фашистських окупантів. Роз¬почалось визволення країн Центральної і Південно-Східної Європи. Чотири Українські фронти брали участь у визволенні Польщі, Румунії, Угорщини, Болгарії, Югославії, Австрії, Чехо-Словаччини. 1 -й Український фронт брав участь у Берлінській операції.
Після звільнення України люди сподівалися на значні соціально-політичні та економічні змі¬ни в житті, передусім на реформування колгосп¬ного ладу та демократизацію суспільства. Проте, звільнившись від нацистського режиму, Украї¬на знову опинилася під пресом сталінського то-талітарного режиму. У травні 1944р. за «спів¬робітництво з окупантами» у східні райони СРСР було виселено кримських татар, у червні болгар, греків, вірмен. Такі плани Сталін мав і щодо українців, але ця ідея не була реалізована. У 1944 р. відкрилася нова сторінка в історії боротьби національних сил, зорієнтованих на здобуття незалежності України. Сформована у 1942— 1944 рр. Українська повстанська армія продовжила боротьбу за визволення України, але вже проти сталінського режиму. УПА контролювала величезні райони в передгірях Карпат і на Волині. Коли радянські війська наблизили¬ся до головних баз УПА, на розгром повстанців були кинуті зєднання НКВС (МВС-МДБ) і прикордонних військ. Це була жорстока й кровопролитна бо¬ротьба. Зламати цю силу можна було лише за допомогою масових репресій. Сталінський режим без вагань пішов на це. Усіх, хто хоч якось був повязаний з опором, знищували або відправляли до Сибіру. Протягом 1944—1945 рр. ра¬дянські війська та каральні органи здійснили близько 40 тис. операцій, під час яких було вбито 103 тис. і затримано 125 тис. повстанців. У свою чергу повс¬танці здійснили 6 тис. операцій, 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, від яких загинуло майже ЗО тис. осіб. Незважаючи на такі втрати повстанський рух на західноукраїнських землях тривав до початку 1950-х рр.
У 1943—1945 рр. було розпочато відбудову народного господарства Украї¬ни. Серед колишніх республік СРСР, а також держав світу, що були втягнуті в Другу світову війну, Україна зазнала найбільших матеріальних і соціальних втрат. Сума збитків, яких зазнали народне господарство і населення України, сягнула майже 1200 млрд крб. До останніх днів війни економіка України була повністю підпорядкована фронту.
Завдяки героїчній і самовідданій праці населення у дуже складних умовах, до завершення війни, було відбудовано 44 % довоєнних потужностей машино¬будівної і З0 % легкої промисловості, уведено в дію 123 великі й 506 дрібних шахт Донбасу. Проводились певні роботи і з відновлення залізниць, житлового фонду, шкіл, вузів, медичних закладів. Відбудовані підприємства, залізниці, колгоспи працювали на забезпечення потреб Червоної армії.
На завершальному етапі війни регулярні сили Червоної армії вели крово¬пролитні наступальні бої в країнах Центральної і Південно-Східної Європи. Кожний четвертий-пятий радянський солдат був уродженцем України. Своїм ратним подвигом у складі багатонаціональної Червоної армії вони наближали спільну перемогу над нацистською Німеччиною.
Наприкінці війни відбулися події,, які мали велике історичне значення. Розпочався процес юридичного оформлення західних кордонів України, у ре¬зультаті якого більшість українських земель були обєднані в межах однієї держави. На Ялтинській (Кримській) конференції лідерів СРСР, США та Великої Британії було визнано приєднання західноукраїнських земель до СРСР. Ця домовленість була реалізована у двосторонніх договорах з Польщею та Чехо-Словаччиною. А також в умовах мирного договору з Румунією. У результаті Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття та Південна Бессарабія ос¬таточно увійшли до складу України.
Крім того, на завершальному етапі війни УРСР удруге за свою історію стала субєктом міжнародних відносин. У березні 1944 р. було створено Народний комісаріат закордонних справ УРСР. Українська делегація взяла участь в ус¬тановчій конференції ООН, ставши повноправним членом цієї організації.
Цей період в історії України є досить суперечливий. З одного боку, відбувається обєднання українських земель в єдину державу, УРСР стала однією із країн— засновниць ООН, з іншого — відновлення сталінського то¬талітарного режиму супроводжувалося збройною боротьбою ОУН—УПА у західноукраїнських землях.
56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
Напад нацистської Німеччини та її союзників на СРСР 22 червня 1941 р. викликав прагнення населення стати на захист Батьківщини. Із перших днів війни десятки тисяч харківян пішли добровольцями на фронт. Промисловість міста перебудовувалась на військовий лад. Почалося масове виробництво танків, літаків, сна¬рядів, мінометів. За ініціативою робітників заводу «Серп і Молот» було зібрано кілька мільйонів карбованців до фонду оборони.
Розгром радянських військ Південно-Західного фронту під Києвом відкрив шлях для наступу німецьких військ на Харків. У вересні 1941 р. запеклі бої розгорнулися на далеких підступах до міста. Понад 100 тис. харківян працювали на спорудженні оборонних обєктів. У місті було створено частини народного ополчення. Почалась ева¬куація населення, промислових підприємств і навчальних закладів Харкова у східні райони СРСР. До 24 жовтня 1941 р. з Харкова було евакуйовано 320 ешелонів з устат¬куванням промислових підприємств і 225 ешелонів із людьми. Із Харківської області було евакуйовано 70 великих промислових підприємств союзного й республіканського значення.
У середині жовтня 1941 р. частини Червоної армії відступили до міста, де протягом пяти діб стримували наступ ворога. 24 жовтня 1941 р. радянські війська залишили Харків.
Окупація міста супроводжувалася встановленням нацистського «нового порядку». Трагічною стала доля євреїв Харкова. Було створено харківське гетто, куди переселили 16 тис. осіб. Більшість із них були розстріляні в Дробицькому Яру. Загалом за роки окупації в Харкові було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів. Десятки тисяч людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
Місто не скорилося ворогові. Створювалися й діяли підпільні організації, партизансь¬кі загони та диверсійні групи, якими було знищено понад 20 тис. німецьких солдатів і офіцерів, 21 ешелон із військами й технікою ворога.
Звання Героя Радянського Союзу було присвоєне підпільникам І. Бакуліну, П. Зубарєву, керівникові підпільної групи с. Лідне М, Кисляк.
Поразка німецьких військ у битві під Москвою взимку 1941—1942 рр. створила в радянського командування враження про можливість навесні 1942 р. здійснити серію наступальних операцій по звільненню території СРСР. Одну з таких операцій планува¬лося здійснити в харківському напрямку. Місто було важливим центром комунікацій і промисловості.
12 травня війська Південно-Західного фронту перейшли до наступу південніше й північніше Харкова. Спочатку операція розвивалась успішно, радянські війська просунулися на 18—50 км, але 14 травня темп наступу знизився. Особливо загроз¬ливою стала ситуація на флангах наступаючих радянських військ. Виникла загро¬за їхнього оточення. Обставини вимагали припинити операцію, але командування Південно-Західного фронту переконало Й. Сталіна в необхідності продовжувати операцію. 19 травня 1942 р. Харківська наступальна операція перетворилася для радянських військ на трагедію. В полон потрапило 240 тис. червоноармійців. Було втрачено 775 танків, понад 5000 кулеметів і мінометів. Тільки 22 тис. бійців вийшли з оточення.
Після Сталінградської битви відбулася друга спроба визволення міста. 16 лютого 1943 р. війська Воронезького фронту звільнили місто, але 15 березня 1943 р. під тиском переважаючих сил ворога знову залишили його.
І лише 23 серпня 1943 р. внаслідок Бєлгородсько-Харківської операції місто було визволене військами Степового фронту (командувач І. Конєв).
Невмирущою славою вкрили себе герої-визволителі Харкова. Серед них 25 гвар¬дійців взводу гвардії сержанта П. Широніна (усім їм присвоєно звання Героя Радян¬ського Союзу). У боях за Харків пройшов хрещення 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Л. Свободи. За героїзм підпоручик О. Ярош був нагоро¬джений званням Героя Радянського Союзу (посмертно). На честь звільнення міста від німецько-фашистських загарбників десятьом дивізіям, що відзначилися в боях за місто, було присвоєно найменування Харківських.



57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
Звільнення території республіки від німець¬ко-фашистських загарбників поставило на по¬рядок денний питання про відбудову народного господарства. Наслідки війни для України були жахливими. Демографічні втрати становили близько 17—18 млн осіб, матеріальні втрати — 1,2 трлн крб. (прямі збитки — 285 млрд крб.), катастрофічний спад виробництва (порівняно
до 1940 р. в республіці вироблено лише 20 % електроенергії, видобуто 36 % вугілля, виплавлено 17 % чавуну, 15,4 % сталі, валовий збір усіх зернових становив 531 млн пудів, що в 3,5 разу менше, ніж у-1940 р.). Основною робо¬чою силою стали жінки і підлітки.
На звільнених від загарбників територіях розпочалась відбудова народного господарства. До кінця 1945 р. було відновлено 44 % довоєнних потужностей машинобудівної і 30 % легкої промисловості, уведено в дію 123 великі та 506 дрібних шахт Донбасу. Проводились певні роботи і з відновлення житлового фонду, відновлено роботу значної частини шкіл, вищих навчальних закладів, медичних установ.
У березні 1946р. Верховна Рада УРСР затвердила пятирічний план відбу¬дови і розвитку народного господарства на 1946—1950 рр. Модель відбудови господарства повністю відтворювала етапи індустріалізації з усіма її недоліка¬ми. План передбачав менше ніж за пять років відбудувати зруйновані райо¬ни країни, відновити і навіть перевищити довоєнний рівень промислового і сільськогосподарського розвитку. Продуктивність праці мала зрости на 36 %. Обсяг капіталовкладень на пятирічку становив 65 млн крб, що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні пятирічки. Таким чином, вис¬нажене війною населення змушене було працювати на межі своїх фізичних можливостей.
Особливості відбудови в Україні.
1. Значні масштаби відбудовчих робіт, більше ніж у будь-якій іншій країні Європи.
2. Розрахунок лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу. «Холодна війна» унеможливлювала використання за¬хідної, перш за все американської, фінансової та технічної допомоги.
3. При відбудові ставка робилася на важку промисловість та енергетику (80 % капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилося лише 7 % капіталовкла¬день).
4. Відбудова здійснювалась централізовано за чітким державним планом.
5. Економіка України відбудовувалась і добудовувалась не як самостійний, за¬мкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економіч¬ної системи. Крім того, завдяки розвитку нових промислових центрів СРСР за Уралом та в Казахстані частка України в загальносоюзному виробництві знизилася з 18 % у довоєнний період до 7 % у 1945 р.
6. Вагома роль належала адміністративно-командній системі. Саме вона да¬вала змогу за короткий час мобілізувати і зосередити значні матеріальні та людські ресурси на певному обєкті.
7. Занадто велика роль ідеології, яка знаходила свій вияв у широкомасштаб¬них мобілізаційно-пропагандистських заходах — соціалістичних змаган¬нях, рухах передовиків і новаторів.
8. Ускладнення відбудовчого процесу голодом 1946—1947рр.
9. Нестача робочої сили, а особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.
Результати відбудовчого періоду були неоднозначними. З одного боку, було відбудовано промисловість України, рівень виробництва якої в 1946—1950 рр. збільшився в 4,4 разу і перевищив рівень 1940 р. на 15 %. Проте обсяг вироб¬ництва легкої промисловості в 1950 р. складав лише 80 % довоєнного. З іншо¬го — ціна відбудови була дуже високою. Зниження реального рівня життя, тяжкі житлові й побутові умови були характерними для більшості населення.
Скасування карткової системи розподілу продуктів і проведення грошової реформи в 1947 р. посилили тягар відбудови для трудящих.
Іншим негативним наслідком стало остаточне розорення сільського госпо¬дарства. На селян, що отримували мізерну платню, не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно -— вільно пере¬суватися. Також їм доводилось сплачувати великі податки, що були накладені на присадибне господарство. Для інтенсифікації праці колгоспників сталінське керівництво продовжувало використовувати примусові та репресивні методи. Так, 21 лютого 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла таємний указ «Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві й ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». За цим указом було репресовано 12 тис. колгоспників.
Незважаючи на репресії та надлюдські зусилля селян на кінець пятирічки так і не вдалося досягти показників довоєнного розвитку. Валовий збір зерно¬вих у 1950 р. складав лише 85 % довоєнного.

© Copyright 2012-2020, Все права защищены.