Тема 1: Органи внутрішніх справ та їх система. Структура органів внутрішніх справ.
1 День. Ознайомлення із завданнями та функціями органів внутрішніх справ.
Під час проходження виробничої практики в слідчому відділі Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, під керівництвом слідчого Яцун Ірина Ніколаевна, узагальнив і вдосконалив знання винесені методичними рекомендаціями, які здобув під час навчання в Новомосковському кооперативному коледжі економіки та права ім.. С.В. Литвиненка.
Перед проходженням виробничої практики мені було проведені інструктажі з правил техніки пожежної, технічної безпеки (Науменко В.А.), з правил оформлення документації до звіту (Децюра Ю.В.) та правил внутрішнього трудового розпорядку та техніки безпеки в слідчому відділі Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області (.)
Одне з центральних місць серед існуючих в Україні правоохоронних органів посідають органи внутрішніх справ України. Особливе становище цих органів у системі правоохоронних органів зумовлюється обсягом і складністю їх компетенції при здійсненні правоохоронної діяльності, а також тим, що на них покладається основний тягар боротьби зі злочинністю і робота з профілактики та запобігання злочинам з метою реалізації єдиної державної політики боротьби із злочинністю, яка є складовою внутрішньої політики суверенної та незалежної України. Крім того, органи внутрішніх справ найчисленніші серед інших правоохоронних органів України.
Аналізуючи місце органів внутрішніх справ України треба визначити, що на ці органи покладено наступні завдання:
захист прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку і забезпечення безпеки громадян;
боротьба зі злочинністю;
попередження злочинів, їх припинення, розкриття й розслідування, розшук осіб, які скоїли злочин, вживання заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли здійсненню правопорушень;
забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації засуджених;
забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки;
6.охорона і захист державних обєктів, майна всіх видів власності;
Функції органів внутрішніх справ визначаються завданнями, які вони повинні виконувати. Тобто можно виокремити основні їх функції:
організація та забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;
захист прав і свобод громадян, держави від протиправних посягань;
організація та забезпечення безпеки дорожнього руху в містах та інших населених пунктах, а також на автомагістральних шляхах;
здійснення державного пожежного нагляду та організація роботи органів пожежної охорони;
здійснення оперативно-розшукової діяльності;
проведення дізнання та попереднього слідства у кримінальних справах, що належать до їх компетенції.
Функції забезпечення мають внутрішній характер і спрямовані на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них відносять матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення здорових умов праці співробітників зазначених органів тощо.
Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини,
міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Правову основу оперативно-розшукової діяльності становлять Конституція України, Кримінальний, Кримінальний процесуальний, Податковий кодекси України, закони України про прокуратуру, міліцію, Службу безпеки, Державну прикордонну службу України, Державну кримінально-виконавчу службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, статус суддів, забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, державний захист працівників суду і правоохоронних органів, інші законодавчі акти та міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є Україна.
З.У про внутрішні війська МВС України – втратив чинність
Висновок: винятково важливу роль відіграє ефективна діяльність правоохоронних органів, і серед них – органів внутрішніх справ. Їх функції у механізмі реалізації прав та свобод особистості, як уже зазначалося, багатоукладні: від створення безпечних умов їх реалізації у громадських місцях до захисту злочинне порушених, із застосуванням найжорстокіших за законом примусових заходів. Таким чином, будь-який напрям діяльності органів внутрішніх справ, що претендує на статус такого, що гарантує права та свободи особистості, може бути лише таким у межах законності, заснованої на демократії.
2 День. Ознайомлення з системою органів внутрішніх справ України.
Визначивши систему органів внутрішніх справ я дійшов до таких висновків: Основними завданнями МВС України згідно з Положенням про нього є організація та координація діяльності ОВС щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку та забезпечення безпеки громадян.
Аналізуючи правоохоронну діяльность органів системи МВС можна виокремити наступні її види: профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) і організаційно-правова.
Міністерство внутрішніх справ України та підпорядковані йому органи мають широкі повноваження для виконання завдань правоохоронної діяльності. Статус МВС як однієї з головних "силових" структур у державі є небезпідставним. МВС, зокрема, має право одержувати від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій відомості, необхідні для виконання покладених на нього завдань. Жодне з міністерств України, крім Міністерства фінансів і Міністерства статистики, таких повноважень не має.
Важливим також є те, що на основі й на виконання чинного законодавства України МВС у межах своїх повноважень видає накази, самостійно організовуючи й контролюючи їх виконання, а за потреби видає разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади та місцевими державними адміністраціями спільні акти (наприклад, з питань порядку обліку випадків звернень до медичних установ і міськрайлікорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру, організації спільного патрулювання співробітників ОВС і військовослужбовців Збройних Сил України тощо).
Рішення МВС з питань безпеки дорожнього руху, діяльності дозвільної системи (адміністративно-виконавчої структури, що здійснює контроль за придбанням, зберіганням і використанням зброї та вибухових речовин, реєстрацію мисливських товариств тощо), інших, визначених чинним законодавством питань, є обовязковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій.
Ефективність внутрішньої політики взагалі, як і такого її складника, яким є правоохоронна діяльність, багато в чому залежить від організації управлінського процесу, рівня відповідальності та керівної ролі МВС.
Міністерство внутрішніх справ як керівний орган системи ОВС бере участь у розробці та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю, забезпечує на всіх рівнях запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, організовує розшук осіб, які вчинили злочини, вживає заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень.
Систему ОВС України будують відповідно до цієї мети та напрямів їх діяльності. Останні поділяються на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва.
До основних напрямів діяльності (далі - функцій) ОВС належать: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; запобігання, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів і розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання адміністративних стягнень; гарантування тощо.
Функції забезпечення спрямовано на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них належать матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення умов , праці співробітників зазначених органів тощо. Функції загального керівництва забезпечують ефективність управління органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі. Відповідно до цього можна виокремити такі групи структурних підрозділів:
- галузеві служби (підрозділи), які реалізують основні функції зазначених органів, а саме: міліція, слідчі апарати, внутрішні війська;
- функціональні служби (підрозділи), які виконують забезпечувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичної служби;
- загального керівництва: керівники служб (підрозділів), штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра.
Певні особливості щодо управління та функціонування має система ОВС на транспорті, яку побудовано з урахуванням специфіки забезпечення охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті. На магістралях української залізниці (Північно-Західній, Південній, Придністровській, Одеській, Донецькій і Львівській) діють шість управлінь внутрішніх справ, які централізовано підпорядковані МВС України, на великих залізничних станціях - лінійні відділи Управління Міністерства внутрішніх справ (УМВС), на інших обєктах залізниці - відділення міліції. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковується Департаменту транспортної міліції МВС України (ДТМ МВС України) на чолі з начальником департаменту, якого призначають на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України.
У великих аеропортах, морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.
До складу ОВС на транспорті входять усі основні галузеві служби (за винятком державної автомобільної), паспортні підрозділи та деякі інші.
На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких повязано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо висока технічна небезпека виробництва та низка інших), створюють відділи внутрішніх справ для Роботи на закритих обєктах.
Результативність функціонування підрозділів і служб органів внутрішніх справ багато в чому залежить від ефективного управління ними. Як різновид державного управління воно має забезпечувати взаємодію систем, підрозділів і служб органів внутрішніх справ як єдиного цілого з метою виконання поставлених перед ними завдань у сфері внутрішніх справ держави.
Процес управління органами внутрішніх справ становить єдину систему взаємоповязаних і в певному порядку виконуваних дій, які можна розглядати як його елементи або стадії. Він визначає динаміку реалізації цілей управління через систему дій операцій, які змінюються, розвиваються та вдосконалюються. В процесі управління виявляють цілі та зумовлені ними завдання й функції органу внутрішніх справ. Цьому процесу притаманні безперервність, циклічність, його здійснюють водночас у різних напрямах.
Систему ОВС очолює Міністерство внутрішніх справ України - центральний орган державної виконавчої влади, до складу якого входять керівництво, апарат Міністра, Головний штаб (на правах Департаменту), департаменти, головні управління, управління, центри, відділи за напрямами його діяльності.
Структура внутрішніх справ складається:
Керівництво
Департамент забезпечення діяльності Міністра, стратегічного аналізу та прогнозування
Радники МВС
Департамент внутрішньої безпеки
Кримінальна міліція
Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю
Департамент карного розшуку
Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю
Департамент оперативної служби
Департамент оперативно-технічних заходів
Департамент боротьби зі злочинами, повязаними з торгівлею людьми
Управління боротьби з незаконним обігом наркотиків
Управління боротьби з кіберзлочинністю
Управління кримінальної міліції у справах дітей
Робочий апарат Укрбюро Інтерполу
Міліція громадської безпеки
Департамент громадської безпеки
Департамент Державної автомобільної інспекції
Відділ ветеринарної міліції
Головне слідче управління
Департамент транспортної міліції
Департаменту моніторингу та організаційно-інспекторської роботи
Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення
Департамент кадрового забезпечення
Департамент фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку
Департамент матеріального забезпечення
Департамент внутрішнього аудиту
Департамент режимно-секретного та документального забезпечення
Управління зв’язків із громадськістю
Департамент юридичного забезпечення
Управління міжнародних зв’язків
Управління медичного забезпечення та реабілітації
Управління взаємодії з центральними органами виконавчої влади та органами військового управління
Завдання та напрями діяльності МВС передбачені у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затверджено Указом Президента України.
До них відносяться:
—організація і координація діяльності ОВС з виконання функцій, покладених на них Законом "Про міліцію";
— участь у розробці і реалізації державної політики по боротьбі зі злочинністю;
— запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування;
— розшук осіб, що вчинили ці злочини, вжиття заходів щодо усунення детермінантів, що сприяють вчиненню правопорушень;
— визначення основних напрямів удосконалення роботи ОВС і надання їм організаційно-методичної і лрактичної допомоги;
— організація роботи із забезпечення безпеки дорожнього руху;
— організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних обєктів;
— підготовка ОВС та внутрішніх військ до інтеграції України до Європейського Союзу.
З урахуванням завдань Міністерство визначає основні напрями роботи ОВС, розробляє і забезпечує реалізацію комплексних програм.
Для вдосконалення їх діяльності, бере активну участь у створенні і виконанні державних програм по боротьбі зі злочинністю і підвищенню рівня охорони правопорядку.
З метою підвищення ефективності виконання завдань, МВС і бере участь у наукових, кримінологічних, соціологічних дослідженнях, організує і самостійно проводить наукові дослідження щодо проблем охорони громадського порядку, профілактики злочинів, виявлення, розкриття і розслідування протиправних діянь, виконання кримінальних покарань, впроваджує сучасні досягнення науки і техніки та аналізує позитивний досвід в роботі ОВС, бере участь у розробці проектів міжнародних угод України з питань боротьби зі злочинністю і забезпечує, у межах своїх повноважень, Виконання міжнародних договорів, які були укладені Україною.
У разі потреби МВС і його структурні підрозділи організують на території України розшук осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, або тих, які його вчинили, і ухиляються від слідства, суду та виконання кримінального покарання, а також громадян, що пропали безвісті у випадках, передбачених чинним законодавством.
МВС організує роботу з проведення експертиз у кримінальних справах та криміналістичних досліджень матеріалів оперативно-розшукової діяльності. З цією метою забезпечується участь фахівців криміналістичних служб у проведенні відповідних слідчих дій.
МВС забезпечує функціонування дозвільної системи і здійснення контролю за придбанням, збереженням, носінням і перевезенням зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, а також за відкриттям і функціонуванням обєктів, де вони продаються і використовуються.
Проаналізувавши на своїй базі практики повноваження МВС України можна визначити наступне: МВС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управління МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, районні, районні у містах, міські управління і відділи, а також підприємства, установи і організації, що належать до сфери його управління.
Під час виконання покладених на нього завдань МВС України взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.
МВС України у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання.
Нормативно-правові акти МВС України підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.
У випадках, передбачених законодавством, рішення МВС України є обов’язковим для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами.
МВС України в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.
МВС України очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.
Міністр несе відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на МВС України завдань і здійснення ним своїх функцій.
Висновок: Система органів внутрішніх справ водночас управляє та управляється, тобто фактично виступає як обєкт і субєкт управління. Щодо повноважень МВС, то у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази, організовує і контролює їх виконання.
Також МВС україни бере участь у підвищення ефективності виконання покладених на неї завдань.
Процес управління органами внутрішніх справ становить єдину систему взаємоповязаних і в певному порядку виконуваних дій,
3 День. Ознайомлення з структурою місцевих (територіальних) органів внутрішніх справ.
Аналізуючи систему місцевих органів внутрішніх справ, визначив наступні її структурні елементи: управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах (районні в містах) і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ.
Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюють відповідно до чинного законодавства України. Вони безпосередньо на місцях здійснюють функції виконавчої влади в галузі внутрішніх справ, виконуючи поставлені перед ними завдання через підпорядковані їм відповідні служби та міські, районні відділи (управління) внутрішніх справ.
Управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України є апаратом, що безпосередньо виконує завдання по боротьбі зі злочинністю, охороні громадського порядку в межах наданих їм Повноважень, їх очолюють начальники, яких призначають на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України.
Основними формами управлінської діяльності зазначених органів є: видання наказів, інструкцій та вказівок, затвердження планів заходів, здійснення контрольних функцій, проведення семінарів-нарад, зборів тощо.
Кожна галузева служба (підрозділ) має певну внутрішню структуру, яку формують відповідно до виконуваних нею завдань і функцій. Зокрема, до складу управління (головного управління) внутрішніх справ МВС України входять відділи (управління): карного розшуку; державної служби по боротьбі з економічною злочинністю; по боротьбі з організованою злочинністю; адміністративної служби міліції; державної автомобільної інспекції; організації роботи дільничних Інспекторів міліції; слідчі підрозділи; підрозділи дізнання; державної служби охорони; штабні підрозділи; паспортної роботи; реєстраційної і міграційної роботи та інші.
Міські (районні) відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, які визначено законами України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також актами органів місцевого самоврядування. На основі законів і підзаконних актів МВС України шляхом видання наказів (інструкцій) визначає форми й методи діяльності апаратів внутрішніх справ на місцях для виконання поставлених завдань.
Місцевим органам внутрішніх справ належить провідна роль у охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, оскільки безпосередньо вони своїми силами й засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням і припиняють їх.
Структура міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їхнім основним функціям, її визначено штатними розписами, в яких дається найменування посад, чисельність і посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ України в межах штатної чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ.
Керують міськими, районними відділами (управліннями) начальники, яких призначають на посаду наказом начальника УВС (ГУВС) за узгодженням з МВС України.
До складу відділів (управлінь) місцевих органів внутрішніх справ входять: штаб, відділ (відділення) карного розшуку, відділ служби по боротьбі з економічною злочинністю, слідчий підрозділ, підрозділ державної автомобільної інспекції, паспортні служби, інспекція виправних робіт, служба дільничних інспекторів міліції. При відділах (управліннях) внутрішніх справ наявні також відділи (управління) державної служби охорони.
Міські й районні відділи (управління) внутрішніх справ у своєму складі можуть мати відділення міліції, які обслуговують певну територію й побудовані за галузевим принципом, їхні співробітники, виходячи з галузевого поділу, працюють за відповідними напрямами. З метою підвищення рівня роботи органів внутрішніх справ і розвитку партнерських відносин між міліцією й населенням Указом Президента України "Про утворення місцевої міліції" від 22 січня 2001 року на базі підрозділів дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції України, патрульно-постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні органи місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України, утворюють місцеву міліцію, підрозділи якої входять до складу управлінь (відділів) внутрішніх справ. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, повязаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції, визначенням її місця та ролі в системі органів внутрішніх справ і правоохоронних органів в цілому, регулюванням порядку й організації її функціонування, фінансового та матеріально-технічного забезпечення тощо.
Здійснення положень Концепції розвитку системи Міністерства внутрішніх справ України, про яку згадували раніше, має забезпечити комплексний підхід до впорядкування системи МВС і розробку механізмів управління її структурними ланками на сучасному етапі, в звязку з чим очікують загального підвищення результативності функціонування системи МВС України, посилення її позитивного впливу на стабілізацію криміногенної ситуації в Україні.
Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України (далі – ГУБОЗ) є спеціальним підрозділом, що належить до державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю.
По ходу проходження практики визначив основні завдання по боротьбі зі злочинністю:
виявлення та припинення діяльності стійких суспільно небезпечних організованих груп і злочинних організацій (далі – ОГ і ЗО), які впливають на соціально-економічну та криміногенну ситуацію в регіонах і в державі;
боротьба з корупцією й хабарництвом у сферах, які мають стратегічне значення для економіки держави, серед вищих посадових осіб, працівників судових, правоохоронних та контролюючих органів;
викриття й ліквідація злочинних схем, спрямованих на легалізацію доходів, одержаних у результаті злочинної діяльності ОГ і ЗО;
забезпечення відшкодування збитків державі, а також фізичним і юридичним особам, завданих діяльністю ОГ і ЗО або корупційними діяннями.
Робота органів внутрішніх справ з охорони громадського порядку організовується таким чином:
Основу міліції громадської безпеки складає служба охорони громадського порядку, до якої входять підрозділи патрульно-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами і посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобігання та припинення правопорушень, а також притягнення правопорушників до відповідальності. Значну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.В систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї та інших предметів на обєктах дозвільної системи, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та ін.
Висновок: Структура Місцевих органів внутрішніх справ включає в себе певні елементи для ефективного регулювання на місцях функцій виконавчої влади.
Значну роль з охорони громадського порядку покладається на дільничних інспекторів міліції, які в свою чергу забезпечують безпеку громадян і громадський порядок.
Також значну ролб відіграє положення щодо реалізації державної політики по боротьбі зі злочинністю.
Самостійна робота
На органи внутрішніх справ України покладається у межах визначеної законодавством компетенції забезпечення захисту законних інтересів, особистої безпеки, прав і свобод громадянин, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань та інших правопорушень. До завдань органів внутрішніх справ також належать: попередження, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів проти власності; виявлення та протидія корупції й організованій злочинності та іншим протиправним діям, які створюють загрозу внутрішній безпеці України, запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, а також контроль за міграційними процесами та протидія нелегальної міграції, охорона державного кордону, протипожежний та цивільний захист населення.
Основними завданнями МВС є:
— організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;
— розроблення та реалізація державної політики щодо боротьби зі злочинністю;
— забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, вживання заходів щодо усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень; розшук осіб, що скоіли злочин;
— організація оборони й охорони внутрішніми військами особливо важливих державних обєктів;
— забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;
— забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;
— забезпечення безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;
— здійснення на договірних засадах охорони майна усіх форм власності;
— підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.
Аналізуючи внутрішні війська на сьогодні, їхніми основними завданнями є:
охорона та оборона важливих державних обєктів, обєктів матеріально-технічного та військового забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;
супроводження спеціальних вантажів;
здійснення пропускного режиму на обєктах, що охороняються;
конвоювання заарештованих і засуджених;
охорона підсудних під час судового процесу;
переслідування і затримання заарештованих і засуджених осіб, які втекли з-під варти;
участь в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;
участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на обєктах, що охороняються;
охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України.
Зміна пріоритетності покладених на ВВ завдань відбивається на організаційній структурі військ. До 1999 р. основу ВВ складали зєднання та військові частини з охорони установ виконання покарань, то на сьогодні їх основу становлять зєднання та військові частини, основним завданням яких є участь в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.
Схема підрозділів міліції України:
кримінальної міліції:
служба по боротьбі з організованою злочинністю;
служба карного розшуку;
служба боротьби з економічною злочинністю;
служба боротьби з незаконним обігом наркотиків;
служба кримінальної міліції у справах дітей;
служба боротьби зі злочинами, повязаними з торгівлею людьми;
служба оперативна;
служба оперативно-технічних заходів;
служба кінологічна;
Укрбюро Інтерполу;
органів слідства та дізнання;
міліції громадської безпеки:
служба охорони громадського порядку:
патрульно-постової служби міліції;
приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво;
приймальники-розподільники для неповнолітніх;
служба охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб;
спецприймальники;
підрозділи міліції особливого призначення «Беркут»;
служба дільничних інспекторів міліції;
дозвільна система;
служба у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб;
служба з проведення карантинних ветеринарних заходів;
державна автомобільна інспекція
Державна автомобільна інспекція являє собою сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, пропаганди та агітації з безпеки руху.
внутрішніх військ;
штабних підрозділів;
транспортної міліції;
міліції охорони;
Міліція охорони складається з підрозділів які забезпечують на договірних засадах охорону усіх видів власності, обєктів майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів (управління, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони «Титан»).
спеціальної міліції;
До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих обєктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування).
експертно-криміналістичної служби;
служби звязків з громадськістю.
Схема МВС України
Міністр внутрішніх справ України
Департамент внутрішньої безпеки ГУБОЗ
Апарат Міністра
Радники МВС
Департамент звязків з громадськістю
Департамент роботи з персоналом
Перший заступник Міністра
Перший заступник Міністра — начальник ГУБОЗ
Заступник Міністра — начальник кримінальної міліції
Департамент карного розшуку
Департамент Державної служби боротьби з економічною злочинністю
Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків
Департамент кримінальної міліції у справах неповнолітніх
Департамент боротьби з торгівлею людьми
Робочий апарат Інтерполу
Кінологічна служба
Департамент оперативної служби
Департамент оперативно-технічних заходів
Заступник Міністра — начальник Головного штабу
Головний штаб
Департамент документального забезпечення та режиму
Управління міжнародних звязків
Управління взаємодії з ВРУ, КМУ та ін. органами влади
Департамент інформаційних технологій
Заступник Міністра — начальник міліції громадської безпеки
Заступник Міністра — начальник ГСУ
Заступник Міністра
Тема 2. Функції міліції. Підрозділи міліції. Основні обов’язки та права міліції.
4 День. Ознайомлення з завданням та функціями міліції як особливого озброєного органу виконавчої влади
Ознайомившись із завданнями та функціями міліції можна виділити наступні її функції:
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;
запобігання правопорушенням і їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку;
виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;
забезпечення безпеки дорожнього руху – здійснює співробітник ДАІ;
захист власності від злочинних посягань;
виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень;
участь у наданні соціальної, правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам і організаціям у виконанні покладених на них законом обовязків.
Міліція виконує свої завдання неупереджено, відповідно до закону. Ніякі виключні обставини або вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку співробітники міліції зобовязані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.
Співробітник міліції повинен поважати гідність особи і гуманно до неї ставитися, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого становища, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. У взаємовідносинах з громадянами він повинен виявляти високу культуру і такт, не розголошувати відомостей, що стосуються особистого життя, принижують честь і гідність, якщо виконання обовязків не вимагає іншого.
Розкриваючи функції міліції можна зробити висновок, що:
Виконуючи адміністративні функції, міліція зобовязана припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах по них; забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил, нормативів у цій сфері, здійснювати реєстрацію, облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на право керування транспортними засобами і видавати відповідні документи; запобігати забрудненню повітря, водойм транспортними засобами та сільськогосподарською технікою; давати дозвіл на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, інших предметів та речовин, щодо зберігання і використання яких установлені спеціальні правила, а. також на відкриття обєктів, де вони використовуються, контролювати додержання зазначених правил та функціонування згаданих обєктів; контролювати додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, вїзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Реалізуючи профілактичні функції, міліція зобовязана виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення злочинів, здійснювати адміністративний нагляд за особами щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не повязаних з позбавленням волі.
Попередження правопорушень (профілактична діяльність) — важливий напрям роботи міліції, повязаної з попередженням злочинів та інших правопорушень, виявленням причин і умов, що сприяють їх скоєнню. На цій основі здійснюються заходи профілактичного характеру відносно осіб, які займаються пияцтвом, хворіють на алкоголізм і наркоманію та ведуть антигромадський спосіб життя, безпритульних підлітків та неповнолітніх правопорушників.
Міліція проводить серед населення правову пропаганду, використовуючи засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу, кіно). Багато в чому успіх профілактичної роботи міліцейських служб залежить від звязку з громадськістю, взаємодії з правоохоронними та іншими державними органами, глибокого аналізу причин правопорушень, цілеспрямованої роботи і правильного використання сил і засобів. Значна частка у загальному змісті виконуваних міліцією обовязків належить патрульно-постовій службі, наряди якої попереджують і припиняють злочини та інші правопорушення, охороняють державне майно і особисту власність. Важливу роль в охороні громадського порядку, боротьбі із злочинністю відіграють спеціальні установи міліції (медичні витверезники, спеціальні приймальники для заарештованих в адміністративному порядку, приймальники-розподільники для осіб, затриманих за бродяжництво, ізолятори тимчасового утримання затриманих і взятих під варту осіб).
Для забезпечення виконавчої функції міліція зобовязана виконувати в межах своєї компетенції кримінальні покарання та адміністративні стягнення, а також прийняті в установленому законом порядку рішення прокурора, слідчого, суду.
Забезпечуючи кримінально-процесуальні функції, міліція зобовязана здійснювати досудову підготовку матеріалів за протокольною формою, провадити дізнання, а також слідство у межах, визначених кримінально-процесуальним законодавством; проводити криміналістичні дослідження за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, забезпечувати у встановленому порядку участь спеціалістів криміналістичної служби у слідчих діях.
Здійснюючи охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю, міліція, керуючись нормами кримінально-процесуального законодавства, виконує функції дізнання; порушує кримінальні справи, провадить невідкладні слідчі дії щодо встановлення та закріплення слідів злочину — огляди, обшуки, виїмки, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих, свідків. Це регулює відношення міліції з іншими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, адже у таких випадках міліція виступає як орган дізнання і в межах своєї компетенції бере участь у розслідуванні злочинів.
Висновок: На міліцію як особливого озброєного органу покладено виконання своєрідних завдань та функцій відповідно до закону. Ніякі провокаційні обставини не повинні бути підставою для будь-яких незаконних дій міліції.
Розкрив функції мілії, а саме адміністративну, профілактичну, оперативно – розшукову, кримінально – процесуальну, виконавчу, охоронну.
Вище розглянуті напрями роботи міліції становлять окремі сторони єдиної діяльності міліції щодо охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю, охорони власності та профілактики правопорушень, які тісно взаємозв’язані.
5 День. Ознайомлення з завданням та функціями міліції як особливого озброєного органу виконавчої влади.
Ознайомившись з напрямами діяльності міліції України вияснив з яких підрозділів вона складається, а саме з: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції; міліції охорони, спеціальної міліції.
До кримінальної міліції належать служби карного розшуку, по боротьбі з організованою злочинністю, кримінального пошуку, боротьби з економічною злочинністю, слідчої роботи і дізнання.
Міліцію громадської безпеки складають служби охорони громадського порядку (патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спецприймальники, підрозділи міліції швидкого реагування "Беркут") паспортної, реєстраційної та міграційної роботи, дозвільної системи, дільничних інспекторів міліції, забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів при проведенні боротьби з епізоотією.
Завдання, що стоять перед міліцією громадської безпеки, мають досить широкий діапазон і є одним з найбільш обємних напрямів роботи міліції. Це адміністративна діяльність, яка полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні і припиненні правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також боротьба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Основу міліції громадської безпеки складає служба охорони громадського порядку, до якої входять підрозділи патрульно-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами і посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобігання та припинення правопорушень, а також притягнення правопорушників до відповідальності. Значну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. В систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї та інших предметів на обєктах дозвільної системи, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та ін.
До транспортної міліції належать відповідні підрозділи, які забезпечують охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю на залізничному, водному та повітряному транспорті.
Державна автомобільна інспекція являє собою сукупність підрозділів дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду, реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку транспортних засобів, пропаганди та агітації з безпеки руху.
Міліція охорони складається з підрозділів, які забезпечують на договірних засадах охорону усіх видів власності, обєктів майна та вантажів, фізичних осіб, грошових коштів (управління, відділи охорони при територіальних органах внутрішніх справ, які мають у своєму складі окремі дивізіони, роти, взводи, спеціальні підрозділи міліції охорони "Титан").
До спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ на закритих обєктах (наприклад, підприємства з особливим режимом функціонування).
Для забезпечення громадського порядку на обєктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи. Міністерство внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.
Висновок: Завдання які покладаються на міліцію громадської безпеки, мають широкий діапазон і є одним з найбільш обємних напрямів роботи міліції. Це адміністративна діяльність, на яку покладається захист прав і свобод людини і громадянина забезпеченні громадського порядку спокою та безпеки громадян.
Також міліція громадської безпеки складається із охорони громадського порядку(патрульно-постової служби міліції, приймальники-розподільники для затриманих за бродяжництво, медичні витверезники, приймальники-розподільники для неповнолітніх, охорони, утримання і конвоювання затриманих та взятих під варту осіб, спецприймальники, підрозділи міліції швидкого реагування "Беркут")
6 День. Ознайомлення з основними обов’язками та правами міліції
Обов`язки органів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністерством внутрішніх справ України. Це, зокрема, Положення про Головне управління охорони громадського порядку, Положення про Головне управління Державної автомобільної інспекції МВС України від 15.07.93 р., Положення про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх від 8.07.95р. Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю від 5.06.93 р. та ін.
Закон України “Про міліцію” встановлює різні по своєму характеру та змісту обов`язки.
Умовно їх можна поділити на три основні групи:
- обов`язки, пов`язані з охороною громадського порядку, охороною майна організацій та фізичних осіб, з захистом прав і свобод громадянина. Це, наприклад, обов`язки забезпечувати безпеку дорожнього руху, надавати дозвіл на придбання, перевозу зброї, боєприпасів, вибухових речовин та матеріалів, приймати учать у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій, забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів;
- обов’язки, спрямовані на боротьбу зі злочинністю, а також процесуальні обов`язки міліції при провадженні по справам про адміністративні правопорушення та в кримінальному процесі. До них належать, наприклад, обов`язки по розкриттю злочинів та проведення з цією метою оперативних заходів, здійснення досудової підготовки матеріалів згідно протокольної форми, проведення дізнання в межах, передбачених законом;
- контрольно – наглядові обов`язки, а також обов`язки у сфері профілактики правопорушень. Це – участь у правовому вихованню населення, профілактична робота серед осіб, які мають нахил до скоєння правопорушень. Здійснення адміністративного нагляду за окремими особами, а також за засудженими до кримінальних покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, контроль за дотриманням громадянами та посадовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, правил перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства.
Закон України “Про міліцію” детально регламентує порядок здійснення прав міліцією. Ці права в свою чергу можна наступним способом:
- права міліції у сфері профілактики правопорушень, серед яких особливе місце займають права адміністративно – попереджувального характеру. Це – право на перевірку документів, на ведення профілактичного обліку правопорушень, право входити у житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки та ін.
- права міліції у сфері реалізації засобів, передбачених адміністративним та кримінально – процесуальним законодавством. До них належать право вимагати зупинення противоправних дій, право виносити усне попередження особам, які скоїли незначне адміністративне правопорушення, заходити без перешкод у любий час на територію і в приміщення підприємств, установ та організацій з оглядами їх з метою переслідування осіб, які підозрюються у скоєнні злочину, застосовувати спеціальні засоби та зброю, організовувати при необхідності медичний огляд водіїв.
- Права процесуально – забезпечувального характеру і права, пов`язані з притягненням осіб до юридичної відповідальності Це, наприклад, право викликати громадян та посадових осіб по кримінальним справам, складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати оперативні заходи та ін.
2) Журнали ЄО заповнюються уповноваженими працівниками чергових частин МВС України, ГУБОЗ МВС України, ГУМВС, УМВС, територіальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та органів внутрішніх справ. Записи за кожною інформацією повинні містити стислі і вичерпні дані про те, коли надійшла заява чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, хто, коли і в якій формі повідомив про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію, що і коли трапилось, час та дату реєстрації, які заходи вжиті за заявою чи повідомленням про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, ким та кому доручено розгляд заяви чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, час та дату отримання заяви чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події для внесення відповідних даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Закінчені журнали ЄО та журнали видачі талонів, разом з талонами-корінцями передаються до підрозділів документального забезпечення і зберігаються протягом строку, установленого відповідними документами, що регламентують порядок ведення діловодства.
Про наявність письмових заяв про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, що надійшли до чергової частини органу внутрішніх справ, а також повідомлень, які надійшли усно, у яких наявні відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, після реєстрації в журналі ЄО оперативний черговий доповідає начальникові слідчого підрозділу для внесення слідчими відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформує начальника органу внутрішніх справ.
Заяви і повідомлення, що надійшли до чергової частини органу внутрішніх справ, у яких відсутні відомості, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, після реєстрації в журналі ЄО доповідаються оперативним черговим начальникові органу внутрішніх справ або особі, яка виконує його обовязки, для розгляду та прийняття рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або Кодексом України про адміністративні правопорушення.
3) Дільничний (старший дільничний) інспектор міліції, крім загальної профілактичної роботи серед населення на території адміністративної дільниці, здійснює профілактичні заходи щодо осіб, схильних до вчинення правопорушень, та осіб, які перебувають на профілактичних обліках в органах внутрішніх справ, щодо попередження вчинення з їх боку злочинів та інших правопорушень з широким залученням до цієї роботи населення, громадських помічників.
Дільничний інспектор міліції ставить на профілактичний облік та у межах своєї компетенції проводить профілактичну роботу з особами таких категорій:
звільненими з місць позбавлення волі, які відбували покарання за умисний злочин і в яких судимість не знято або не погашено у встановленому законом порядку;
засудженими за вчинення злочинів, виконання вироку щодо яких не пов’язано із позбавленням волі;
особами, яким було винесено офіційне застереження про неприпустимість учинення насильства в сім’ї;
психічно хворими, які є суспільно небезпечними і перебувають на спеціальному обліку в закладах охорони здоров’я.
Дільничний інспектор міліції взаємодіє та надає допомогу іншим підрозділам і службам органів внутрішніх справ в організації та проведенні профілактичних заходів стосовно осіб, які перебувають в них на профілактичних обліках. Про таких осіб підрозділи та служби органів внутрішніх справ інформують службу дільничних інспекторів міліції.
Вносить начальникові міськрайоргану внутрішніх справ пропозиції про встановлення адміністративного нагляду за раніше судимими, здійснює контроль за додержанням такими особами правил відповідно до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» та встановлених судом обмежень. Уживає заходів щодо притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, які порушують встановлені правила адміністративного нагляду.
Виявляє на адміністративній дільниці осіб, які допускають правопорушення в сім’ях, уживають наркотичні засоби і психотропні речовини без призначення лікаря, психічно хворих, які створюють безпосередню загрозу для себе та оточуючих. Уживає до зазначених осіб своєчасні заходи профілактичного впливу з метою недопущення вчинення ними злочинів та адміністративних правопорушень. Про отриману інформацію повідомляє заінтересовані підрозділи та служби органів внутрішніх справ, органи державної влади та місцевого самоврядування.
Висновок: Для виконання поставлених перед міліцією завдань та обов`язків вона наділена широкими правами.
На дільничого інспектора покладається обов’язок взаємодії з іншими підрозділами і службами органів внутрішніх справ в організації та проведенні профілактичних заходів стосовно осіб, які перебувають в них на профілактичних обліках. Про таких осіб підрозділи та служби органів внутрішніх справ інформують службу дільничних інспекторів міліції.
Заяви і повідомлення, що надійшли до чергової частини у яких відсутні певні відомості, після реєстрації в журналі ЄО повинні бути проінформовані оперативним черговим.
7 день. Ознайомлення з дозвільною системою
Громадяни України набувають право власності на цивільну зброю та боєприпаси до неї за наявності дозволу на придбання, що видається окремо на кожен з наступних видів зброї:
1) на вогнепальну гладкоствольну мисливську та спортивну зброю, холодну, у тому числі національну зброю, пневматичну довгоствольну зброю з кінетичною енергією кулі понад 7,5 Дж, на газові пістолети і револьвери, патрони до яких споряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, по досягненню 18-річного віку;
2) на вогнепальну комбіновану і нарізну мисливську зброю та вогнепальну нарізну спортивну зброю - із 21-річного віку. При цьому вогнепальна короткоствольна нарізна спортивна зброя може придбаватися громадянами за умови, що вони є членами спортивних стрілецьких клубів, товариств і мають укладену угоду про зберігання зброї з юридичною особою, яка має на це право згідно з діючим законодавством України;
3) на пістолети і револьвери для відстрілу патронів, споряджених гумовими або іншими аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії - із 21 - річного віку.
Для отримання дозволу на придбання зброї громадянин зобовязаний подати в орган внутрішніх справ за місцем проживання заяву за встановленою формою, довідку (висновок) закладу охорони здоровя про те, що за станом здоровя він може володіти зброєю, а також документи, які посвідчують особу громадянина та підтверджують оплату послуг щодо видачі дозволу. Громадяни, які придбавають зброю вперше, мають надати довідку про проходження навчання з вивчення матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та застосування. Порядок організації навчання покладається на Міністерство внутрішніх справ України.
Дозволи на придбання зброї видаються з терміном дії шість місяців в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі придбання зброї та боєприпасів за межами митної території України громадянам додатково надається дозвіл на ввезення з тим же терміном дії.
Придбання і зберігання мисливської холодної зброї громадянами, у яких є дозвіл на зберігання і носіння гладкоствольної або нарізної зброї, окремого дозволу не потребує.
Придбання боєприпасів до вогнепальної зброї, патронів до газової зброї, а також патронів, споряджених гумовими або іншими аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, здійснюється за наявності дозволу на зберігання і носіння відповідного виду зброї.
Право на придбання сигнальної зброї, засобів самозахисту в аерозольному упакуванні, механічних розпилювачів, масо-габаритних макетів зброї, пневматичної зброї з кінетичною енергією кулі до 7,5 Дж, пістолетів і револьверів під патрон "Флобера" калібром до 4 мм включно наступає у громадян України, які досягли 18-річного віку, без отримання дозволу на придбання.
Висновок: Визначив порядок придбання дозволів на придбання, зберігання, носіння та перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів та речовин, щодо зберігання та використання яких встановлено спеціальні правила.
Також встановив що дозволи на придбання зброї видаються з терміном дії шість місяців в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Склав та оформив відповідно до законодавства встановлені дозволи на зброю.
Самостійна робота:
Особовий склад міліції складається з працівників, що
проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно
до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого
затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається
безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове
посвідчення.
Використання спеціальних звань, відзнак, форми одягу і
службового посвідчення працівника міліції особою, яка не є
працівником міліції, тягне за собою відповідальність за законом.
Працівники міліції перебувають під захистом держави, що
здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.
Держава гарантує захист життя, здоровя, честі, гідності,
житла, майна працівника міліції, членів його сімї та близьких
родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.
Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші
дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції
завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
Правопорушення щодо пенсіонера міліції, членів його сімї,
вчинені у звязку з його попередньою службовою діяльністю, а так
само щодо особи, яка сприяє міліції в охороні громадського порядку
і боротьбі із злочинністю, та членів її сімї, тягнуть за собою
відповідальність за законом
Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо
нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо
вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, які не
повязані із службовою діяльністю.
Звільнення працівника міліції зі служби у звязку з
обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після
набуття звинувачувальним вироком законної сили.
У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні
злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді
тримання під вартою його тримають у призначених для цього
установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на
гарнізонній гауптвахті.
Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла,
встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні
заклади, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення
у порядку, передбаченому законодавством України.
Жила площа працівникам міліції, в тому числі працюючим на
транспорті, надається місцевими радами, відповідними
міністерствами та відомствами у першочерговому порядку.
Працівникам міліції та членам їх сімей надається 50-процентна
знижка по оплаті жилої площі, комунальних послуг, а також палива в
межах норм, встановлених законодавством.
Працівники міліції, які живуть і працюють у сільській
місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які
проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і
освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими
пільгами, передбаченими законодавством.
Пільги на безплатне забезпечення житлом з опаленням і
освітленням за встановленими нормами працівникам міліції, які
живуть і працюють у сільській місцевості та в селищах міського
типу, а також пільги працівникам міліції по оплаті жилої площі,
комунальних послуг і палива з 50-процентною знижкою надаються за
умови, якщо розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із
середньомісячним сукупним доходом працівника міліції за попередні
шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на
податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України.
За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком,
хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги за цим
Законом за умови, якщо середньомісячний сукупний доход сімї в
розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує
величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Працівники міліції мають право на одержання кредитів на
індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку на
20 років з погашенням 50 процентів наданої позики за рахунок
відповідних фондів Міністерства внутрішніх справ України і
місцевих бюджетів.
Місцеві ради можуть продавати на пільгових умовах житло
працівникам міліції із знижкою до 50 процентів його вартості.
Міліція може мати службовий житловий фонд.
Працівникам міліції, які використовують у службових цілях
особистий транспорт, виплачується грошова компенсація у
встановлених розмірах.
Для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий
тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького
складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а
також у вихідні та святкові дні.
Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові
дні провадиться відповідно до вимог законодавства.
Працівники органів внутрішніх справ та члени їх сімей, які
проживають разом з ними, користуються безплатним медичним
обслуговуванням у закладах охорони здоровя Міністерства
внутрішніх справ України. За працівниками органів внутрішніх
справ, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою
років, зберігається право на обслуговування цими ж закладами.
Зміна підпорядкування закладів охорони здоровя, у тому числі
санаторно-курортних, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ
України, не допускається
Місцеві ради можуть встановлювати й інші не передбачені цим
Законом гарантії соціальної захищеності працівників міліції.
Працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та
іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за
свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи
кримінальну відповідальність.
При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів
громадянина міліція зобовязана вжити заходів до поновлення цих
прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу
громадянина публічно вибачитися.
Працівник міліції, який виконує свої обовязки відповідно до
наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе
відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за
рахунок держави.
Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому
порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору.
Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або
неналежно виконує свої обовязки, несе відповідальність у
встановленому порядку.
Контроль за діяльністю міліції здійснюють Кабінет Міністрів
України, Міністр внутрішніх справ України і в межах своєї
компетенції ради.
Місцеві ради, здійснюючи контроль за роботою міліції, не
втручаються в її оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та
адміністративну діяльність.
Одними з основних функцій ГУВВ МВС України є здійснення матеріально-технічного та медичного забезпечення, у тому числі, організація доброякісного харчування особового складу строкової служби внутрішніх військ, розроблення та здійснення заходів щодо режиму економії матеріальних ресурсів, запобігання їх втратам, псування і розкрадання зброї, бойової та іншої техніки і майна, що надходить до внутрішніх військ
До складу внутрішніх військ МВС входять: командування, штаб (основний орган управління, який забезпечує узгоджену роботу Головного управління), управління та самостійні відділи.
Головне управління очолює начальник Головного управління - Командуючий внутрішніми військами (далі - Командуючий військами), який призначається на посаду Президентом України, підпорядковується Міністру внутрішніх справ України і є прямим начальником усього особового складу внутрішніх військ.
Тема 3. Профілактична робота із попередження правопорушень в пропаганді чинного законодавства України. Організація роботи із заявами та скаргами громадян.
8 День. Ознайомлення з організацією діяльності основних структурних підрозділів органів внутрішніх справ і організацією профілактичної роботи
Аналізуючи структурні підрозділи ОВС можна виокремити її поділ на: оперативно-слідчі, адміністративні та забезпечуючі:
1. До оперативно-слідчих належать такі підрозділи:
- чергові частини;
- по боротьбі з організованою злочинністю;
- внутрішньої безпеки;
- кримінальної міліції (за винятком адміністративних і забезпечуючих);
слідчі;
- дізнання; Інтерполу;
- експертно-криміналістичні.
2. До адміністративних належать такі підрозділи:
- організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника (апарат Міністра, помічники, взаємодії з Верховною Радою та іншими органами);
- штабні (за винятком чергових частин);
- міліції громадської безпеки (за винятком забезпечуючих);
- кінологічні;
- у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб
- міжнародних звязків;
- режимно-секретні;
- інші спеціальні;
- роботи з персоналом;
- державної служби охорони (за винятком забезпечуючих);
- звязку;
- технічного захисту інформації; інформаційних технологій;
- відомчої пожежної охорони;
- громадських звязків;
3. До забезпечуючих належать такі підрозділи:
- фінансово-економічні, контрольно-ревізійні;
- ресурсного та господарського забезпечення;
- медичного забезпечення та реабілітації;
- капітального будівництва та інвестицій;
- документального забезпечення, секретаріати, канцелярії;
- державного нагляду за охороною праці;
- ветеринарної міліції;
- редакційно-видавничі;
- з охорони та обслуговування матеріальних засобів недоторканого запасу;
- спортивні команди;
- палаци культури, клуби, музеї, оркестри.
Правопорушення, здійснені неповнолітніми, - це небезпечне соціальне явище, оскільки, по-перше, негативно впливають на формування особистості; по-друге, завдають значної шкоди суспільству через втрату трудових ресурсів (лише третина покараних повертаються до повно цінного суспільного життя); по-третє, відіграють значну роль у формуванні рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми).
Кожен 8-9-й злочин в Україні здійснюється неповнолітніми. Близько 11 % серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, - неповнолітні. Кількість підлітків, що вчинили злочин вдруге, за останні роки зросла майже на 19 % .
Одним із напрямів у боротьбі зі злочинністю взагалі та злочинністю неповнолітніх, зокрема, є профілактична діяльність.
Профілактика правопорушень серед неповнолітніх в Україні проводиться зусиллями соціально-психологічних служб, педагогів, співробітників соціальних служб, служб у справах неповнолітніх, працівниками право охоронних органів. Проте дослідники звертають увагу на численні проблеми у цій сфері діяльності, які полягають у відсутності налагодженої співпраці між різними субєктами профілактики, у застосуванні переважно групових та масових форм роботи та неналежній увазі до інтерактивних методів (тренінгів, рольових ігор тощо), які сприяють кращому засвоєнню інформації дітьми.
Загалом, під профілактикою правопорушень розуміють діяльність державних органів і громадськості, що має системний характер як за комплексом заходів, так і за колом субєктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину .
У процесі дослідження проведеного центрами соціальних служб для молоді, було виявлено, що причинами скоєння злочинів самі підлітки вважають: не усвідомлення наслідків своїх вчинків - 67 %; надмірне вживання алкоголю, наркотиків - 28 %; незнання законів України - 5 %; недостатнє виховання та увага з боку батьків - 59 %; вплив друзів, негативної компанії - 50 %; важке матеріальне становище - 18,5 % .
Отже, серед ключових чинників ризику щодо можливості скоєння злочинів неповнолітніми можна назвати такі: недостатній рівень правосвідомості та правових знань; брак організованої системи дозвілля; вживання алкогольних та наркотичних речовин; низький рівень правових знань батьків та недостатня увага з їхнього боку до виховання тощо. Відповідно до чинників ризику можна визначити напрями профілактики правопорушень.
Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники міліції зобовязані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.
Висновок: Ознайомившись із структурою діяльності основних структурних підрозділів органів внутрішніх справ визначив що вони відповідно поділяються на оперативно-слідчі, адміністративні та забезпечуючі:
Та зясував організацію профілактичної роботи серед осіб, схильних до правопорушень( не повнолітніх, раніше засуджених, схильних до зловживань спиртними напоями та наркозалежних.
9 день. Ознайомлення з порядком прийняття, заяв і скарг громадян в органах внутрішніх справ та порядком прийняття рішень щодо них
Діловодство, повязане з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями) і скаргами громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на спеціально призначених для цього посадових осіб.
Порядок ведення діловодства, повязаного зі зверненнями, які містять відомості, що становлять державну або іншу таємницю, котра охороняється законом, визначається спеціальними нормативно-правовими актами.
Усі звернення, що надійшли від громадян, працівників органів внутрішніх справ, мають бути зареєстровані в управлінні справами (секретаріаті, канцелярії) у день їх надходження. У зверненні вказуються прізвище, імя та по батькові, місце проживання громадянина та викладається суть порушеного питання. Письмове звернення має бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними розясненнями в термін не пізніше як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених Законом України "Про звернення громадян". На вільному від тексту місці першої сторінки звернення ставиться відбиток штампу органу внутрішніх справ, на якому вказуються дата надходження звернення та його реєстраційний номер.
Реєстраційний номер може бути доповнений іншими позначеннями, що забезпечують систематизацію, пошук, аналіз та зберігання звернень, наприклад початковою літерою прізвища автора листа (М-700), кодом служби (5/740) тощо.
Конверти, в яких надійшли звернення, зберігаються разом з матеріалами перевірки протягом усього періоду їх розгляду, після чого знищуються.
Усі пропозиції, заяви і скарги, що надійшли, повинні прийматися та централізовано реєструватися у день їх надходження на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними компютерами, або в журналах. Конверти (вирізки з них) зберігаються разом з пропозицією, заявою, скаргою. Облік особистого прийому громадян ведеться на картках, у журналах або за допомогою електронно-обчислювальної техніки.
1 - В органах внутрішніх справ, де облік звернень здійснюється із застосуванням ЕОМ, до карток обліку дозволяється вносити додаткові реквізити. При цьому повинні зберігатися дані, передбачені вказаною карткою обліку.
Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та обліку особистого прийому громадян допускається в органах внутрішніх справ з річним обсягом надходження до 600 пропозицій, заяв та скарг і такою ж кількістю звернень громадян на особистому прийомі.
Письмові пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними компютерами, або в журналах.
Повторні звернення громадян реєструються так само, як і попередні. При цьому в правому верхньому кутку картки (в журналі) робиться позначення "Повторно" і до картки долучається все попереднє листування.
Пропозиції, заяви і скарги одного й того ж громадянина з одного й того самого питання, що надіслані різним адресатам і надійшли на розгляд до однієї і тієї ж організації (дублетні), обліковуються за реєстраційним номером першої пропозиції, заяви і скарги з доданням порядкового номера, що проставляється через дріб, наприклад: Д-401/1, Д-401/2, Д-401/3.
Звернення від громадян з одного і того ж питання, надіслані органами вищого рівня за належністю для їх вирішення до органів внутрішніх справ, повторними не вважаються.
Повторними вважаються звернення, в яких:
Оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що надійшло до органу внутрішніх справ.
Повідомлення про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду.
Звертається увага на інші недоліки, допущені при вирішенні попереднього звернення.
Керівник органу внутрішніх справ зобовязаний ретельно розібратися в причинах повторного звернення громадянина. Якщо воно викликано порушенням установленого порядку розгляду, до винних посадових осіб вживаються відповідні заходи реагування.
Щодо кожного звернення не пізніше ніж у пятиденний термін повинно бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до свого провадження, передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган внутрішніх справ; надіслати за належністю до іншого відомства, якщо питання порушені у зверненні, не входять до компетенції органів внутрішніх справ. Про пересилання звернення до іншого органу внутрішніх справ або іншого відомства обовязково сповіщається заявник.
Діловодство, повязане зі зверненнями громадян, ведеться окремо від інших видів діловодства і покладається на відділ розгляду звернень і прийому громадян Департаменту документального забезпечення та режиму Міністерства внутрішніх справ України (у частині приймання, попереднього розгляду і реєстрації звернень громадян) та на спеціально призначених для цього посадових осіб у структурних підрозділах центрального апарату Міністерства внутрішніх справ України (у частині формування та зберігання справ за зверненнями громадян), а в органах внутрішніх справ - на одного з працівників підрозділу документального забезпечення.
Порядок ведення діловодства, повязаного зі зверненнями громадян, які містять відомості, що становлять державну або іншу таємницю, яку охороняє закон, визначається спеціальними нормативно-правовими актами.
Якщо у зверненні поряд з питаннями щодо компетенції органів внутрішніх справ порушуються питання, які підлягають розвязанню в інших центральних органах виконавчої влади, то не пізніше ніж у пятиденний термін до цього відомства надсилається копія звернення або витяг з нього, про що сповіщається заявнику.
На звернення, взяте під контроль, заповнюється контрольна картка в двох примірниках, один з яких надходить до контрольної картотеки, а другий - разом із зверненням вручається виконавцеві (додаток 3).
Усе листування щодо звернень громадян ведеться за номерами) присвоєними під час реєстрації. Відповіді на звернення громадян надсилаються на бланках органу внутрішніх справ.
2) Процедура щодо вирішення адміністративних справ за зверненнями громадян просувається певними стадіями провадження. Такими стадіями є:
а) подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом (службовою особою), що веде провадження;
б) розгляд справи (встановлення та дослідження фактичних обставин);
в) ухвалення рішення;
г) перегляд рішення у звязку з його оскарженням або опротестуванням;
д) виконання рішення.
Ці стадії провадження щодо звернень громадян є загальними, особливості розгляду пропозицій, заяв та скарг визначаються окремими нормативними актами, які складаються на підставі Закону України "Про звернення громадян".
Наприклад, для органів внутрішніх справ складена Інструкцію про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 10 червня 1998 року № 414.
Кожна стадія провадження має свої строки виконання, визначені Законом України "Про звернення громадян" та підзаконними нормативними актами, зокрема Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, обєднаннях громадян, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у засобах масової інформації.
Так, відповідно до Закону України "Про звернення громадян" (термін розгляду звернень громадян), звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше пятнадцяти днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока пяти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочений.
Слід зазначити, що законодавець приділяє особливої уваги організаційним діям, що відбуваються на першій стадії провадження. Для забезпечення громадянам безперешкодної можливості звертатися із зверненнями встановлюється і на законодавчому рівні закріплюється особлива форма прийому пропозицій, заяв, скарг - особистий прийом громадян.
Висновок: Вивчив порядок приймання, заяв скарг громадян в органах внутрішніх справ та безпосередньо приймання рішень щодо них, проаналізував виконання законодавчих і відомчих нормативних актів щодо роботи зі скаргами та заявами громадян.
Взяв участь у перевірці фактів, викладених у заявах і скаргах та складанні відповідних процесуальних докусентів
10 день. Ознайомлення з роботою дільничних інспекторів міліції щодо організації прийому громадян
Дільничний інспектор міліції працює за особистим планом, складеним у робочому зошиті на кожен тиждень з урахуванням оперативної обстановки та наявності на виконанні кореспонденції.
Робочий зошит ведеться в довільній формі, реєструється в секретаріаті (канцелярії) міськрайоргану внутрішніх справ. Аркуші робочого зошита повинні бути пронумеровані, прошиті та скріплені печаткою.
Дільничний інспектор міліції у своїй роботі тісно взаємодіє з працівниками інших служб та підрозділів міськрайоргану шляхом обміну інформацією, участі в плануванні та реалізації спільних заходів, що проводяться за рішенням його безпосереднього керівника, начальника міськрайоргану внутрішніх справ чи заступника.
Кожний дільничний інспектор міліції веде Паспорт дільниці, у якому зосереджуються відомості, що характеризують соціально-економічні, демографічні та інші особливості дільниці, дані про стан злочинності, організацію охорони громадського порядку, а також інша інформація, необхідна для виконання покладених на нього обов’язків.
Режим роботи дільничного інспектора міліції визначається залежно від стану оперативної обстановки на дільниці. Тривалість робочого часу та відпочинку визначається Законом України «Про міліцію», законодавством про працю і Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.91 року № 114.
Протягом усього робочого дня дільничний інспектор зобов’язаний у встановленому начальником міськрайоргану внутрішніх справ або начальником міліції громадської безпеки порядку підтримувати зв’язок з черговим по міськрайоргану внутрішніх справ і своїм безпосереднім керівником.
Установлюються приймальні дні населення на кожній дільниці у вівторок з 09.00 до 11.00, четвер – з 18.00 до 21.00, суботу – одним із дільничних інспекторів міліції адміністративної зони з 10.00 до 13.00 у службовому приміщенні старшого дільничного інспектора.
Усі звернення під час особистого прийому громадян заносяться дільничним інспектором міліції до журналу обліку особистого прийому громадян дільничним (старшим дільничним) інспектором міліції (додаток 3) і реєструються відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та наказу МВС від 14.04.2004 року № 400 «Про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.05.2004 року № 571/9170.
Дільничний інспектор міліції здійснює поквартирний та подвірний обхід помешкань громадян відповідно до методики проведення поквартирного (подвірного) обходу з обов’язковим врученням візитних карток і пам’яток з профілактики злочинів. Результати обходу використовує в попереджувально-профілактичній роботі.
Висновок: Ознайомився з роботою дільничних інспекторів міліції щодо організації прийому громадян, також взяв участь у проведенні бесід із пропаганди чинного законодавства України серед населення.
Взяв участь у провеленні бесід і лекцій із пропаганди чинного законодавства України серед населення.
11 день. Ознайомлення з процедурою, формами та процесуальним порядком дізнання у справах про злочини
Органами, уповноваженими проводити досудове розслідування злочинів, є органи слідства, органи дізнання та прокуратура. Органи слідства за законодавством уповноважені проводити досудове слідство в кримінальних справах. Посадовими особами, які конкретно й безпосередньо виконують цю функцію, є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, а в справах про державні злочині - слідчі органів безпеки. В справах про економічні злочини (приховування валютної виручки, ухилення від сплати податків, фіктивне банкрутство тощо) злочини розслідують слідчі податкової міліції.
Незалежно від відомчої належності, слідчі органи керуються єдиним кримінально-процесуальним законодавством, мають однакові повноваження, єдиний процесуальний статус. Під час розслідування конкретної кримінальної справи їхні вказівки для інших учасників розслідування мають однакову юридичну силу.
У кожному випадку виявлення ознак злочину слідчий зобовязаний порушити кримінальну справу, організувати розкриття злочину, встановити винних осіб, захистити права та законні інтереси осіб, вжити заходів щодо усунення причин і умов вчинення злочину, відшкодування заподіяної шкоди. Для реалізації цих завдань слідчі органи наділено широкими повноваженнями.
Вони приймають рішення з питань організації розслідування кримінальних справ як процесуальне незалежні особи, доручають органам дізнання провадження розшукових і слідчих дій, вимагають від оперативних підрозділів активної участі в розкритті злочину.
Слідчий не може виконувати завдання, які суперечать суті правоохоронної діяльності. Наприклад, він не може брати участі в розслідуванні справи, якщо є потерпілим, свідком, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; якщо він брав участь у цій справі як спеціаліст, експерт, перекладач або якщо його родичі зацікавлені в результатах розслідування справи тощо. За наявності цих обставин слідчий має заявити прокуророві або безпосередньому керівникові самовідвід.
Досудове слідство полягає в діяльності слідчих органів (слідчого) з пошуку, перевірки, дослідження, оцінки, використання встановлених фактів і доказів для захисту прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Досудове слідство створює умови для належного розгляду та вирішення кримінальних справ у суді. Таким чином воно має сприяти здійсненню правосуддя. Помилки досудового слідства можуть зумовити судові помилки, тому матеріали досудового слідства підлягають ретельній і незалежній оцінці в суді.
Термін досудового слідства становить два місяці з моменту порушення кримінальної справи. За цей період слідчий встановлює наявність або відсутність складу злочину; він має обґрунтувати й довести предмет доказування. Важливою частиною є встановлення (разом з оперативними підрозділами) особи, яка вчинила злочин. Завершуючи розслідування, слідчий складає обвинувальний висновок і направляє матеріали справи прокуророві для їхнього затвердження та передачі до суду. Слідчий приймає також рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, про закриття або зупинення провадження в справі. Термін досудового слідства може бути продовжено до трьох місяців (районним, міським або прирівняним до них прокурором), а в особливо складних справах - до шести місяців (прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, міста Києва, військовим прокурором округу або їхніми заступниками). На більший термін досудове слідство може продовжити Генеральний прокурор України або його заступники у виняткових випадках.
Висновок: Ознайомився з процедурою досудового розслідування у справах про кримінальні злочини та кримінальні правопорушення.
Встановив термін досудового слідства який становить два місяці з моменту порушення кримінальної справи. За цей період слідчий встановлює наявність або відсутність складу злочину; він має обґрунтувати й довести предмет доказування. Важливою частиною є встановлення (разом з оперативними підрозділами) особи, яка вчинила злочин.
12 День. Ознайомлення з процедурою, формами та процесуальним порядком дізнання у справах про злочини
В літературі існують декілька класифікацій слідчих дій відповідно до різних підстав. Так, залежно від обєкта, на який спрямована пізнавальна суть слідчих дій, останні поділяють на речові, за допомогою яких одержують інформацію з матеріальних джерел, та особові дії, які повязані з одержанням інформації з ідеальних джерел. Звідси й докази поділяють на речові та особові.
За місцем та значенням в процесі розслідування слідчі дії поділяють на першочергові, послідуючі та невідкладні.
Провадження слідчої дії складається з чотирьох етапів: 1) підготовка до проведення, 2) власне проведення, 3) фіксація ходу й результатів, 4) оцінка результатів.
Підготовка до проведення: оцінюється слідча ситуація, що склалась, вибираються відповідні тактичні прийоми та технічні засоби, створюються умови для успішного проведення слідчої дії.
Власне проведення: застосовуються тактичні прийоми й технічні засоби з метою виявлення, фіксації та дослідження джерел доказової інформації.
Фіксація ходу й результатів: відображуються застосовані прийоми та засоби, а також поведінка учасників. Місце, час проведення та одержані результати.
Оцінка результатів: одержані результати оцінюють з позиції вірогідності отриманої інформації визначають їх місце і значенню в системі доказів.
Збирання і перевірка доказів на стадії досудового розслідування відбувається шляхом здійснення тільки тих процесуальних слідчих дій, перелік і порядок яких зазначені в КПК України.
Також слідчі дії класифікують на:
а) вербальні:
допит, предявлення для впізнання, очна ставка тощо, здійснюються з метою отримання особистої інформації у її носіїв шляхом мовного спілкування, також здійснюється фіксація рукописно, схемами, малюнками, язиком жестів и міміки. При проведенні цих дій вирішуються завдання:
- отримання вихідних даних;
- перевірка наявної в справі інформації;
- уточнення, конкретизація, доповнення наявної в справі інформації;
- встановлення протиріч в показах однієї і тієї самої особи (різних осіб, а також раніше допитаних з одного і того питання);
- фіксація зібраних відомостей;
- виявлення и викриття брехні;
- ідентифікація та впізнання;
- перевірка слідчих версій.
б) невербальні:
- слідчий огляд, обшук, призначення та проведення експертиз, інші дії при проведенні яких мовний спосіб збору інформації поступається місцем іншим прийомам та методам.
Слідчі дії також поділяють і за іншими підставами. Так розгляд кожної дії у вигляді специфічної діяльності, свого роду підсистеми іншої, більш широкої системи різновиду діяльності, яким є досудове розслідування по кримінальній справі.
1. Особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
2. Прокурор зобовязаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій:
1) закрити кримінальне провадження;
2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
3. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
КПК визначає загальні положення щодо закінчення досудового розслідування. У ній указується, що особа має право: а) на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк; б) на закінчення досудового розслідування шляхом закриття провадження.
Досудове розслідування визнається закінченим, якщо немає необхідності у проведенні ще будь-яких слідчих (розшукових) або негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на збирання, перевірку та оцінку доказів, коли жодна з версій, які виникли, не залишилась неперевіреною, тобто коли виконані вимоги КПК про встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Частина 2 коментованої статті вимагає, щоб прокурор у найбільш короткий строк після повідомлення особі про підозру прийняв одне з таких рішень:
1) закрити кримінальне провадження;
2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
3) звернутися до суду з обвинувальним актом;
4) звернутися до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
5) звернутися до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
3. Прокурором обовязково вносяться відомості про закінчення досудового розслідування до ЄРДР.
Висновок: Класифікував слідчі дії, визначив їх зміст та вияснив порядок їх проведення. Охарактеризував підстави закінчення досудового провадження.
Проаналізував класифікацію слідчих дій вона поділяється на вербальні та невербальні слідчі дії
Особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.
Визначив чотири етапи з яких складається слідча: 1) підготовка до проведення, 2) власне проведення, 3) фіксація ходу й результатів, 4) оцінка результатів.
13 день. Ознайомлення з формами та видами взаємодії слідчого з оперативними підрозділами
Взаємодія слідчого і оперативних підрозділів має різноманітний характер і здійснюється в певних правових формах. Виділяють процесуальні й організаційні (не процесуальні) форми взаємодії.
До процесуальних формвзаємодії, тобто таких, які регулюються кримінальним процесуальним законом відносяться:
1) доручення слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.
2) надання допомоги слідчому при провадженні окремих слідчих дій. Допомога оперативних підрозділів необхідна слідчому при провадженні таких слідчих дій, які потребують великого обсягу роботи або додаткових гарантій для осіб, котрі беруть у них участь. Це обшуки, огляди місця події, слідчий експеримент. Участь співробітника оперативного підрозділу відображається в протоколі слідчої дії.
До організаційних форм (не процесуальні форми) взаємодії слідчого й оперативних підрозділів, тобто тих, які передбачені відомчими нормативними актами, відносяться:
1) погоджене планування спільних слідчих, розшукових і оперативно-розшукових заходів;
2) обмін взаємодіючих субєктів інформацією, що надходить за повідомленнями про вчинені злочини і злочини, що готуються, а також з інших питань слідчої й оперативно-розшукової діяльності (зокрема, використання можливостей автоматизованих банків даних, криміналістичних та оперативно-довідкових обліків тощо);
3) координація проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів;
4) консультації;
5) спільний аналіз причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, та обговорення профілактичних заходів;
6) спільна узгоджена діяльність у складі слідчо-оперативної групи;
7) спільне використання техніки, засобів звязку і транспорту, що має в своєму розпорядженні оперативні підрозділи тощо. Однак, слід мати на увазі, що таке розмежування, як і будь-яке інше, умовне, тому що процесуальні форми взаємодії знаходять більш детальне регламентування у відомчих нормативних актах, а організаційні або оговорені, але недостатньо повно визначені та регламентовані законом, або випливають з його змісту.
В залежності від періоду часу, на протязі якого здійснюється взаємодія і від ступеня обєднання спільних зусиль, можна виділити такі її види: а) разова; б) періодична; в) постійно діюча.
Координацію діяльності оперативних підрозділів і досудового слідства порозкриттю і розслідуванню кримінальних правопорушень здійснюють керівники відомств у межах свого відомства, а прокурор – всіх органів досудового розслідування.
3)В ході проведення мною слідчої дії я визначив порядок їх проведення та класифікацію, за такими ознаками: Так, залежно від обєкта, на який спрямована пізнавальна суть слідчих дій, останні поділяють на речові, за допомогою яких одержують інформацію із матеріальних джерел (від речей), та особові дії, які повязані з одержанням інформації з ідеальних джерел (від людей, осіб). Звідси й докази поділяють на речові та особові.
За місцем та роллю в процесі розслідування слідчі дії поділяють на початкові, наступні та невідкладні.
Підготовка до проведення: оцінюється слідча ситуація, що склалася, вибираються відповідні тактичні прийоми та технічні засоби, створюються умови для успішного проведення слідчої дії.
Провадження слідчої дії складається з чотирьох етапів: 1) підготовка до проведення; 2) власне проведення; 3) фіксація ходу й результатів; 4) оцінка результатів.
Власне проведення: застосовуються тактичні прийоми й технічні засоби з метою виявлення, фіксації та дослідження джерел доказової інформації.
Фіксація ходу й результатів: відображуються застосовані прийоми й засоби, а також поведінка учасників, місце, час проведення та одержані результати.
Оцінка результатів: одержані результати оцінюють з позиції вірогідності отриманої інформації, визначають їхні місце і значення в системі доказів.
Висновок: Визначив форми та види взаємодії слідчого з оперативними підрозділами
Допомога оперативних підрозділів необхідна слідчому при провадженні таких слідчих дій, які потребують великого обсягу роботи або додаткових гарантій для осіб, котрі беруть у них участь. Це обшуки, огляди місця події, слідчий експеримент.
Участь співробітника оперативного підрозділу відображається в протоколі слідчої дії.
14 День. Ознайомлення з формами та видами взаємодії слідчого з оперативними підрозділами
2)Слідчі (розшукові) дії – це частина процесуальних дій, яка пов’язана із виявленням, фіксацією та перевіркою доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Відповідно до КПК негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих чи розшукових дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за деяким винятком випадків.
Види:
аудіо-, відеоконтроль особи;
обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи;
накладення арешту на кореспонденцію;
аудіо-, відеокогтроль місця;
огляд і виїмка кореспонденції;
контроль за вчиненням злочину;
зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж;
виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації;
зняття інформації з електронних інформаційних систем;
використання конфеденційного співробітництва.
Ці слідчі чи розшукові дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі чи розшукові дії, передбачені КПК, а також ті, рішення про проведення яких приймає слідчий суддя, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Рішення про проведення негласних слідчих чи (розшукових дій приймає слідчий, прокурор, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобовязаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих чи розшукових дій.
Виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої чи розшукової дії, як контроль за вчиненням злочину.
У рішенні про проведення негласної слідчої чи розшукової дії зазначається строк її проведення. Строк проведення негласної слідчої чи розшукової дії може бути продовжений:
o прокурором, якщо негласна слідча чи розшукова дія проводиться за його рішенням - до вісімнадцяти місяців;
o керівником органу досудового розслідування, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за його або слідчого рішенням - до шести місяців;
o начальником головного, самостійного управління Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України та органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, областях, регіонального органу Служби безпеки України в межах компетенції, якщо негласна слідча (розшукова) дія проводиться за рішенням слідчого, - до дванадцяти місяців;
o Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, керівником органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, якщо негласна слідча чи розшукова дія проводиться за рішенням слідчого, - до вісімнадцяти місяців;
o слідчим суддею, якщо негласна слідча чи розшукова дія проводиться за його рішенням.
Висновок: Визначив поняття слідчих дійта визначив негласні слідчі дії.
Встановив види слідчих дій Аудіо-, відеоконтроль особи; Обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; Накладення арешту на кореспонденцію; Аудіо-, відеокогтроль місця; і т.д
Дані слідчі чи розшукові дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.
16 день. Ознайомлення з порядком і умовами виконання доручення слідчого
Процедура надходження матеріалів до співробітників оперативних підрозділів аналогічна процесу реагування на заяви і повідомлення про злочини. Керівник органу досудового розслідування вивчає інформацію, що надійшла до нього, визначає правову кваліфікацію кримінального проступку із посиланням на статтю закону України про кримінальні проступки та доручає проведення розслідування слідчому. Останній має право доручити проведення процесуальних дій оперативному підрозділу.
Досудове розслідування кримінальних проступків реалізується відповідно до загальних правил кримінального провадження, про що зазначається у ст. 298 КПК.
Питання, повязані із визначенням кримінальних проступків, будуть передбачені у спеціальному законі України про кримінальні проступки. Планується, що кримінальним проступком визнаватиметься передбачене відповідним законом діяння (дія або бездіяльність), що не містить великої суспільної небезпеки, вчинене осудною особою, яка досягла на момент вчинення проступку шістнадцятирічного віку, та за яке не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.
З урахуванням цього до категорії кримінальних проступків слід віднести:
- окремі діяння, які за КК належать до злочинів невеликої тяжкості і, відповідно до політики гуманізації кримінального законодавства, будуть визнані законодавцем такими, що не мають значного ступеня суспільної небезпеки (аналіз КК дозволяє дійти висновку, що кримінальними проступками може бути визнано більше третини передбачених у ньому злочинів);
- передбачені КУпАП діяння, які мають судову юрисдикцію і не є управлінськими (адміністративними) за своєю суттю. З огляду на це немає підстав визнавати адміністративними такі проступки, не повязані зі сферою публічного адміністрування, як дрібне викрадення чужого майна, порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності, дрібне хуліганство тощо. Ці проступки за юридичною природою не Є адміністративними, оскільки відносини, що охороняються зазначеними вище нормами, не стосуються державного управління або місцевого самоврядування;
- окремі діяння, передбачені МК, зокрема: переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України поза митним контролем; переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.
Висновок: Взяв участь у проведенні слідчих дій, охарактеризував порядок і умови їх проведення досудового провадження за кримінальними проступками та злочинами.
Склав протоколи допиту підозрюваного, допиту потерпілого та свідка, визначив їх зміст, порядок і умови складання
Досудове розслідування кримінальних проступків реалізується відповідно до загальних правил кримінального провадження, про що зазначається у КПК.
Тема 5. Порядок відповідальності за здійснення адміністративних правопорушень
17 День. Ознайомлення з порядком та умовами розгляду справ про адміністративні правопорушення та накладання стягнення
Важливе місце в системі субєктів, що вирішують справи, відведене органам і посадовим особам, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Система таких органів визначена третім розділом КУпАП. У ст. 213 КУпАП закріплюється, що справи про адміністративні правопорушення розглядають:
1) адміністративні комісії при районних державних адміністраціях і виконавчих комітетах, міських, районних у містах, селищних і сільських рад. Вони вирішують всі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, які належать до компетенції інших органів. Комісія створюється відповідною держадміністрацією чи виконавчим комітетом у складі голови, секретаря і членів комісії;
2) виконавчі комітети селищних і сільських рад уповноважені розглядати справи про порушення громадського порядку, правил торгівлі та інші аналогічні порушення;
3) місцеві суди (судді) розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені до їх компетенції Кодексом. Судді одноособово розглядають справи про дрібне хуліганство, порушення правил адміністративного нагляду тощо;
4) органи внутрішніх справ (ОВС), органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи) розглядають справи, віднесені до їхньої компетенції законодавством. Так, наприклад, ОВС (їхні посадові особи) розглядають справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил прикордонного режиму, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземних громадян і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів.
Отже, закон визначає систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та визначає їхню підвідомчість.
Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені КУпАП, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обовязків.
До причин і умов адміністративної деліктності, що виникають через недоліки у діяльності державної виконавчоє влади, належать: недостатній рівень правовоє пропаганди серед населення; слабку ефективність профілактичних заходів, що проводяться; низький рівень охорони громадського порядку; -недостатність взаумодіє органів державної виконавчоє влади і управління з громадськими організаціями та формуваннями в боротьбі з адміністративними деліктами.
З метою подальшого дослідження соціально-економічних, політичних, ідеологічних, культурно-виховних та ін. сфер суспільного життя постає питання про кваліфікацію причин і умов адміністративної деліктності, яка розкривау природу єхнього виникнення, відмінність за видами, змістом, характером і сферою функціонування.
В умовах розбудови демократичної держави Украєни постау важлива мета звільнення суспільства від недоліків і негативних явищ, формуються завдання і намічаються заходи щодо боротьби з правопорушниками, проте це, на жаль, стосууться тільки єхньоє частини, відомоє та зареустрованої правоохоронними органами. Звісно, єхня інша частина латентна, не виявлена і не зареустрована, а це не дау можливості вживання необхідних заходів щодо боротьби з ними. Вивчення і усунення факторів, які породжують та зумовлюють єхну виникнення, буде сприяти пошуку, створенню і збагаченню форм і засобів своучасного виявлення прихованих адміністративних деліктів.
Досягнення позитивних результатів у цьому напрямі стане можливим завдяки дослідженню таких аспектів латентності адміністративних деліктів: соціального, економічного, інформаційного, статистичного, адміністративно-правового, деліктологічного, віктимологічного і соціально-психологічного.
Негативні наслідки латентності гальмують формування у населення високого рівня свідомості, чинять перешкоди вдосконаленню соціальних відносин у сфері життудіяльності людей, негативно впливають на зміцнення законності, правопорядку і суспільної безпеки.
Висновок: Визначив органи та посадові особи, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати стягнення, та охарактеризував їх повноваження, умови та причини юридичних деліктів.
З подальшим дослідженням соціально-економічних, політичних, ідеологічних, культурно-виховних та ін. сфер суспільного життя постає питання про кваліфікацію причин і умов адміністративної деліктності, яка розкривау природу єхнього виникнення, відмінність за видами, змістом, характером і сферою функціонування.
18 День. Ознайомлення з порядком та умовами розгляду справ про адміністративні правопорушення та накладання стягнення
Адміністративне право надає великого значення складові адміністративного правопорушення. Його необхідно відрізняти від ознак адміністративного правопорушення. Це питання має не стільки теоретичне, скільки практичне значення. Адже за наявності всіх ознак адміністративного правопорушення може бути відсутнім склад адміністративного правопорушення, що тягне за собою протизаконність притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність обєктивних і субєктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) обєкт; б) обєктивну сторону; в) субєкт; г) субєктивну сторону.
Обєкт адміністративного правопорушення - це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земельного, фінансового права, за порушення яких накладаються адміністративні стягнення. Обєктом адміністративного правопорушення можуть бути також здоровя, честь і гідність людини.
Тобто, обєктом виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми, в яких знаходить своє вираження конкретний обєкт, можуть бути різними. Скажімо, розпиття спиртних напоїв у громадських місцях - на вулицях, стадіонах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту і т. д. чи поява у пяному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, є посяганням на громадський порядок, а отже - адміністративним правопорушенням.
Обєктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного звязку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту обєктивної сторони адміністративного правопорушення.
Субєктами адміністративних правопорушень виступають громадяни чи посадові особи. Адміністративній відповідальності підлягають осудні особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилося 16 років. Особа у віці 16-18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за правопорушення, повязані з недотриманням установлених правил у сфері порядку управління, громадського порядку, природи, здоровя населення та інших правил, виконання яких входить до їхніх службових обовязків. Це означає, що посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за неналежне забезпечення виконання їх іншими особами, насамперед підлеглими. На них накладається дисциплінарне стягнення, якщо правопорушення було здійснене під час виконання ними службових обовязків.
Іноземні громадяни та особи без громадянства підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах згідно з чинним законодавством України.
Субєктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника. Адміністративне правопорушення може бути вчинене як умисно, так і з необережності.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, якщо особа, котра його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.
Отже, тільки за наявності складу адміністративного правопорушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адміністративної відповідальності.
В КпАП адміністративні правопорушення згруповано в розділи залежно від сфери, в якій вони вчиняються, або виду відносин, на які вони посягають. Розділами 5-15 передбачено такі види правопорушень:
• адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоровя населення;
• адміністративні правопорушення, що посягають на власність;
• адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони памяток історії та культури;
• адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;
• адміністративні правопорушення у сільському господарстві;
• порушення ветеринарно-санітарних правил;
• адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і звязку;
• адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;
• адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності;
• адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;
• адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;
• адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління.
Митним кодексом і Законом "Про боротьбу з корупцією" передбачено відповідальність за окремі види адміністративних правопорушень, не включені до КпАП, — за порушення митних правил і корупційні діяння відповідно.
Висновок: Визначив і охарактеризував склад і види адміністративних правопорушень.
Виходячи з вище визначеного склад адміністративного правопорушення - це передбачена нормами права сукупність обєктивних і субєктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він криє в собі: а) обєкт; б) обєктивну сторону; в) субєкт; г) субєктивну сторону.
19 День. Ознайомлення з порядком та умовами розгляду справ про адміністративні правопорушення та накладання стягнення
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, правовим наслідком адміністративного правопорушення. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами
В КпАП, закріплено систему адміністративних стягнень, їх перераховано з врахуванням зростання суворості: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація такого предмета або грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. Крім цих стягнень до іноземних громадян і осіб без громадянства може застосовуватися адміністративне видворення за межі України в разі грубого порушення ними правопорядку. Нарешті, ч.3 ст.24 КпАП передбачає можливість доповнення законодавчими актами існуючої системи адміністративних стягнень новими видами.
Розглянемо детальніше особливості застосування кожного з адміністративних стягнень.
Попередження полягає в офіційному осуді вчиненого проступку і застереженні правопорушника від його повторення. Це найм’якше адміністративне стягнення, яке застосовується за незначні адміністративні проступки (якщо відсутня матеріальна шкода, правопорушення вчинено вперше, з необережності, є пом’якшуючі обставини тощо).
Як правило, в санкціях статей КпАП попередження встановляється як альтернативне стягнення поряд зі штрафом. До попередження може бути приєднано додаткове стягнення, якщо воно передбачене санкцією відповідної статті (наприклад, за участь в азартних іграх ч.1 ст.181 КпАП передбачає можливість застосування попередження з конфіскацією гральних приладь, а також грошей, речей та інших цінностей, які були ставкою в грі).
Адміністративним стягненням визнається лише таке попередження, яке було винесене в письмовій формі або зафіксоване іншим встановленим способом (ст.26 КпАП). В більшості випадків воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим на те органом або посадовою особою. Спосіб оформлення попередження на місці вчинення порушень деяких правил експлуатації маломірних суден встановлюється Міністерством транспорту України.
Штраф – найпоширеніше адміністративне стягнення, яке передбачається практично за будь-яке адміністративне правопорушення (виняток становлять ст.108 КпАП – грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки, яке тягне позбавлення права керування цими машинами, а також ч.2 ст.208, що передбачає конфіскацію предметів, заборонених до пересилання у міжнародних поштових відправленнях). Штраф – це грошове стягнення, у порушника вилучається певна сума у власність держави, тим самим справляється вплив на його майнові інтереси.
В наш час розміри штрафів залежать від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Мінімальний розмір штрафу, передбачений КпАП, – 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (наприклад, ст.125 та ін.), максимальний – 300 неоподаткованих мінімумів (ст.164-5). В ст.135 КпАП встановлено інший порядок визначення розміру штрафу – він накладається у десяти- або двадцятикратному розмірі від вартості проїзду залежно від виду транспорту, на якому вчинено безквитковий проїзд. В Митному кодексі України як масштаб для визначення розміру штрафу використовується офіційно встановлений мінімальний розмір заробітної плати.
В статтях особливої частини розділу ІІ КпАП частіш за все зазначається мінімальний і максимальний розмір ("від ... до ..."), іноді визначено лише верхню межу штрафу ("в розмірі до..."), дуже рідко штраф встановлено в абсолютному розмірі (наприклад, ст.155-1 за різні порушення порядку проведення розрахунків із споживачами передбачає точні розміри штрафу).
Слід звернути увагу на зростання розмірів штрафу, який може накладатися в порядку адміністративного стягнення. Адже в наш час справа дійшла до того, що штрафи, передбачені за адміністративні проступки, в багатьох випадках перевищують штрафні санкції Кримінального кодексу, тим самим нівелюється різниця між адміністративною і кримінальною відповідальністю, що, звичайно, неприпустимо. Наприклад, ст.148-4 КпАП за використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах звязку загального користування, без сертифіката відповідності або без погодження з Адміністрацією звязку України передбачає накладення штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 1700 до 3600 гривень. Стаття ж 129 Кримінального кодексу встановлює, що порушення таємниці голосування членом виборчої комісії або іншою посадовою особою карається, поряд з іншим, штрафом від семи до п’ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати, тобто від 518 до 1110 гривень.
Тому з погляду на викладене, а також враховуючи рівень економічного розвитку суспільства, матеріального добробуту населення, доцільно, на нашу думку, в КпАП закріпити максимальний розмір адміністративного штрафу (наприклад, на рівні середньої заробітної плати в країні), крім адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної шкідливості, за вчинення яких штраф у підвищеному розмірі може застосовуватися виключно в судовому порядку.
Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета (ст.28 КпАП). Мета цього стягнення – позбавити порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов’язкових правил користування, встановлених законодавством.
КпАП передбачає можливість застосування оплатного вилучення транспортних засобів за повторне протягом року керування ними в стані сп’яніння або ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння (ч.2 ст.130) і за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком чи з номерним знаком, який не належить цьому засобу, або з умисно прихованим номерним знаком, а також вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за порушення правил їх зберігання чи перевезення і за ухилення від реалізації зброї та боєприпасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання.
Конфіскація означає примусову безоплатну передачу майна у власність держави (ст.29 КпАП). Адміністративне законодавство допускає конфіскацію лише конкретного майна: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, і грошей, одержаних в результаті вчинення такого правопорушення.
Конфіскація предметів застосовується досить часто (предметів дрібної спекуляції, контрабанди, вогнепальної зброї тощо). Конфісковано може бути, як правило, предмет, який є в особистій власності порушника. Предмети контрабанди конфіскуються незалежно від того, встановлено їх власника чи ні. Не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї, бойових припасів, інших знарядь полювання до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Конфіскація грошей допускається, наприклад, в разі вчинення правопорушень в сфері підприємницької діяльності (дрібна спекуляція, незаконна торговельна діяльність), азартних іграх тощо. Конфіскації в зазначених випадках підлягають одержаний незаконно прибуток або ставки у грі.
На сьогодні щодо застосування конфіскації існують нормативні протиріччя, які потребують вирішення на законодавчому рівні. Так, у Конституції України передбачено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Враховуючи те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, необхідно внести відповідні поправки до чинного КпАП України щодо розгляду справ про правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації. До прийняття Конституції України рішення про застосування конфіскації крім районних (міських) судів (суддів) могли приймати також інші суб’єкти адміністративної юрисдикції. 1 листопада 1996 року Пленумом Верховного Суду України було прийнято постанову "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", де зроблено спробу вирішити зазначене протиріччя. Відповідно до цієї постанови справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами. Разом з тим в наш час Пленум Верховного Суду України не має права на офіційне тлумачення законів, не кажучи вже про Конституцію, воно належить до виключної компетенції Конституційного Суду України. Тому це питання необхідно вирішити на законодавчому рівні, для слід чого внести відповідні доповнення до ст.ст. 29 та 221 КпАП України.
Позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом (ст.30 КпАП). Для заняття деякими видами діяльності громадяни повинні одержати відповідний дозвіл, видача якого можлива за ряду умов: наявності спеціальних знань, навичок, певного стану здоров’я тощо. До числа таких прав належать право керування транспортними засобами, річковими та маломірними суднами, самохідними сільськогосподарськими машинами, а також право полювання. Саме цих прав громадянина може бути позбавлено в порядку адміністративного стягнення. Строк стягнення обмежено трьома роками.
Права керування громадянина може бути позбавлено за керування в нетверезому стані, ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння та деякі інші порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, і правил користування річковими і маломірними суднами. Відповідно до КпАП позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у звязку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння.
Позбавлення права полювання застосовується за грубе або систематичне порушення правил полювання. Не допускається позбавлення цього права осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.
Фактично позбавлення спеціального права виявляється у вилученні в порушника відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, що дають право керувати маломірними і річковими суднами, мисливського квитка).
Виправні роботи можна віднести до числа виняткових заходів адміністративної відповідальності, тому що вони застосовуються за найсерйозніші правопорушення (дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, злісну непокору та ін.) і тільки районними (міськими) судами (суддями).
Суть виправних робіт полягає в тому, що із заробітку порушника відраховується до 20% в доход держави. Причому, відрахування провадяться з усіх видів виплат, за винятком пенсій і допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального захисту, а також виплат одноразового характеру.
Застосування виправних робіт, крім відрахувань із заробітку, тягне також деякі інші правообмеження для порушника: забороняється надавати чергову відпустку під час відбування виправних робіт; в цей час забороняється звільнення за власним бажанням.
Строк виправних робіт не може перевищувати двох місяців (ст.31 КпАП). Виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника, тому вони не можуть застосовуватися до непрацюючих громадян (пенсіонерів, учнів тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.
Адміністративний арешт – найсуворіший захід адміністративної відповідальності. Суть його полягає в короткочасному, до 15 діб (відповідно до Закону України "Про надзвичайний стан" за деякі злісні порушення режиму надзвичайного стану, у випадку його введення, адміністративний арешт може застосовуватися на строк до 30 діб), позбавленні волі правопорушника з можливим використанням його на фізичних роботах без оплати праці. Застосовується адміністративний арешт лише районним (міським) судом (суддею) і лише в тих випадках, коли за обставинами справи і з врахуванням особи порушника застосування інших заходів буде визнано недостатнім. У зв’язку з цим в законодавстві за жоден адміністративний проступок арешт не встановлено як єдиний захід стягнення. Завжди є можливість застосувати попередження, штраф або виправні роботи.
Застосування адміністративного арешту передбачено за найсерйозніші проступки, які межують зі злочинами (дрібне хуліганство, злісну непокору, прояв неповаги до суду тощо).
Адміністративний арешт не може застосовуватися до ряду осіб: до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, неповнолітніх, інвалідів І та ІІ груп, а також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.
Висновок: Визначив і охарактеризував види та загальні правила накладання стягнення .
Проаналізував систему адміністративних стягнень з врахуванням зростання суворості: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація такого предмета або грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.
20 день. Ознайомлення з порядком та умовами складання протоколу щодо адміністративних правопорушень
Протокол про адміністративне правопорушення за порушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, складається уповноваженою на те посадовою особою Міністерства юстиції України та його територіальних органів за результатами перевірок, проведених цією посадовою особою відповідно до порядку проведення органами юстиції перевірок стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, встановленого Міністерством юстиції України.
Протокол про адміністративне правопорушення складається українською мовою. Не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також унесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою, щодо якої він складений.
У протоколі про адміністративне правопорушення при його складанні обовязково вказується стаття Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якою передбачено адміністративну відповідальність.
При викладенні обставин правопорушення у протоколі вказуються місце та час його вчинення, суть правопорушення, які саме протиправні дії чи бездіяльність вчинила особа, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, та які положення законодавства цим порушено.
Якщо є свідки правопорушення та потерпілі, до протоколу вносяться їх прізвища, імена та по батькові, а також адреси місць проживання.
Уповноважена посадова особа зобовязана ознайомити особу, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 63 Конституції України з її правами і обовязками, передбаченими статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що робиться відмітка у протоколі. Про обізнаність з вищезазначеним особа, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, ставить у протоколі свій підпис, а у разі відмови поставити підпис про це робиться відповідний запис у протоколі, який засвідчується підписом уповноваженої посадової особи.
Особі, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, пропонується надати письмове пояснення та зауваження за суттю вчиненого правопорушення, яке вноситься до протоколу і засвідчується підписом зазначеної особи. Пояснення та зауваження можуть додаватись до протоколу окремо, про що робиться запис у цьому протоколі.
У разі відмови особи, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, від надання пояснень та зауважень за суттю вчиненого правопорушення уповноважена посадова особа вносить до нього відповідний запис, який засвідчується її підписом.
Протокол підписується уповноваженою посадовою особою та особою, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, а також може підписуватись свідками та потерпілими у випадку їх наявності.
У разі відмови особи, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, від підписання протоколу уповноважена посадова особа робить про це відповідний запис, який засвідчує своїм підписом та підписами свідків у випадку їх наявності.
Особа, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення, має право додати до протоколу пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підпису.
До протоколу долучаються матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Кожен документ повинен мати свої реквізити (дату, назву, підписи тощо), містити достовірну інформацію та відповідати вимогам законодавства.
Складений протокол та інші матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 18841 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протягом трьох робочих днів формуються уповноваженою посадовою особою у справу. Наступного робочого дня справа про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом Міністерства юстиції або його територіального органу надсилається до районного, районного у місті (міського, міськрайонного) суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, розглядаються суддями районного, районного у місті (міського, міськрайонного) суду відповідно до статті 221 цього Кодексу.
Висновок: Визначив і охарактеризував порядок складання протоколу щодо адміністративних правопорушень.
Обовязковим при викладенні обставин правопорушень у протоколі вказується місце та час його вчинення, суть правопорушення, які саме протиправні дії чи бездіяльність вчинила особа, щодо якої складається протокол про адміністративне правопорушення.
21 День. Ознайомлення з порядком та умовами складання протоколу щодо адміністративних правопорушень
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, імя, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі V виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, мас право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які долаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, розяснюються його права і обовязки, передбачені КУпАП, про що робиться відмітка у протоколі.
Кодекс встановлює вимоги до змісту протоколу про адмінправопорушення. Відповідно до частини першої коментованої статті, у протоколі про адміністративне правопорушення мають бути зазначені: 1) дата і місце його складення, посада, прізвище, імя, по батькові особи, яка склала протокол; 2) відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); 3) місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; 4) нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; 5) прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; 6) пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; 7) інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. При цьому особа, яка притягається до адмінвідповідальності, мас право відмовитися від підписання адмінпротоколу.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це особою, яка складає протокол. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення щ його підписання. Доручення таких пояснень і зауважень до протоколу є обовязковими. Особа, яка притягається до адмінвідповідальності, має право вимагати запису своїх пояснень і зауважень до змісту протоколу в особи, яка складає протокол.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, особою, яка складає протокол, мас бути розяснено його права і обовязки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. Відсутність відмітки, що засвідчуватиме розяснення прав та обовязків особі, яка притягається до адмінвідповідальності, може стати підставою для оскарження постанови по справі про адмінправопорушення, складеної на підставі такого протоколу.
Накладення адміністративного стягнення тягне для порушника певні несприятливі юридичні наслідки. По-перше, повторне, протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визнається обтяжливою обставиною, про що вище вже згадувалось. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. По-третє, в окремих випадках, повторне вчинення однорідного правопорушення тягне кримінальну відповідальність. У звязку з цим КУпАП встановила строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення адміністративного стягнення і становить один рік.
Висновок: Визначив і охрактеризував порядок складання протоколу щодо адміністративних правопорушень
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, особою, яка складає протокол, мас бути розяснено його права і обовязки,
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це.
23 День. Ознайомлення з порядком та умовами складання протоколу щодо адміністративних правопорушень
Перший стосується не тяжких порушень (порушення, щодо стоянки, проїзду перехресть і т.д.), по яким постанову про штраф виписує працівник ДАІ. В таких справах оскаржується не протокол, а постанова, копію якої, як і копію протоколу, обов`язково потрібно забрати у інспектора, або в підрозділі ДАІ (якщо постанову складає начальник такого підрозділу).
З моменту складання постанови, водію надано 10 днів на підготовку та подання скарги, яку він може скласти самостійно або за допомогою юриста чи адвоката.
Закон дає можливість оскаржити штраф як на ім`я вищестоящого керівника, якому підпорядкований інспектор, так і до суду. Практика показує, що скарги подані керівництву ДАІ не вирішуються на користь водія. Хоча з метою позитивного впливу на несумлінних працівників ДПС, варто повідомляти їх керівництво про порушення прав водія. В такому випадку, інспектор, що склав незаконний протокол та прийняв постанову про штраф, буде вимушений надавати офіційні пояснення з приводу своїх дій, що стимулюватиме його до діяльності в межах закону в майбутньому.
При судовому оскарженні, водію надано право самостійно обирати до якого суду звернутися (за місцезнаходженням Управління ДАІ, якому підпорядкований інспектор, або за власним місцем проживання). Наприклад, якщо незаконний штраф застосований до водія працівником ДАІ Херсонської області, а водій проживає в м. Рівне, то він має право оскаржувати штраф у Рівненському міському суді, а не тільки у судовій установі Херсона.
Оскарження до суду здійснюється шляхом подання позовної заяви в якій водій або адвокат викладає своє бачення причин незаконності штрафу. У заяві до суду варто зазначити свій міський номер телефону для полегшення виклику водія на розгляд справи (через недостатнє фінансування, суд іноді не має можливості розсилати повістки поштою).
Якщо водій пропустив 10 денний строк на оскарження постанови, все-таки можна спробувати відстояти справедливість. Законодавство надає водію право просити суд поновити строк звернення, якщо він пропущений по поважним причинам.
Про день розгляду заяви у суді, водія зазвичай повідомлять або телефоном або за допомогою пошти. Якщо представники ДАІ не прибудуть у суд, можна погоджуватися на розгляд справи без їхньої присутності. Суддя, заслухавши за потреби пояснення водія, вивчивши зміст протоколу, і пояснення надані представником ДАІ, прийме рішення. Суд може скасувати постанову про штраф, або залишити її в силі. Рішення суду по таким справам є остаточним (на нього не можна подати скаргу).
Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через пятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або внесення на неї подання прокурора такої постанови - не пізніш як через пятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або подання без задоволення.
Кодекс України про адміністративні правопорушення, у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:
- подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;
- витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Зразок квитанції про сплату штрафу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху :
Висновок: Ознайомився і проаналізував порядок оплати та оскарження штрафу.
Склав адміністративні протоколи із адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку та правопорушень у сфері господарської діяльності.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через пятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або внесення на неї подання прокурора такої постанови - не пізніш як через пятнадцять днів
Оскарження до суду здійснюється шляхом подання позовної заяви в якій водій або адвокат викладає своє бачення причин незаконності штрафу.
24 День. Ознайомлення з соціальним законодавством, що регулює питання, пов’язані із захистом працівників міліції та членів їхніх родин
Відповідно до законодавства України працівники суду, правоохоронних органів та їхблизькі родичі мають право:
а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту власної безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;
б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обовязків, а в разі необхідності - для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;
в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;
г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоровя, знищення чи пошкодження його житла і майна у звязку з виконанням службових обовязків.
Життя і здоровя працівників суду і правоохоронних органів підлягають обовязковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Правовою основою захисту працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів є: Конституція України, З.У «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, закони України "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України", "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та інші акти законодавства України.
Види спеціальних заходів забезпечення безпеки. Для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи:
а) особиста охорона, охорона житла і майна;
б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;
в) встановлення телефону за місцем проживання;
г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;
е) забезпечення конфіденційності даних про обєкти захисту;
є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.
Висновок: Ознайомившись з соціальним законодавством, що регулює питання, пов’язані із захистом працівників міліції та членів їхніх родин.
25 День. Ознайомлення з соціальними пільгами та допомога ми працівниками міліції з питань режиму робочого часу, часу відпочинку, соціального страхування, охорони праці та пенсійного забеспечення
26 День. Ознайомлення з соціальними пільгами та допомогами працівникам міліції з питань режиму робочого часу, часу відпочинку, соціального страхування, охорони працы та пенсійного забеспечення
Держава гарантує працівникам міліції соціальний захист.
Працівники міліції користуються пільгами при розподілі житла,
встановленні квартирних телефонів, влаштуванні дітей у дошкільні
заклади, вирішенні інших питань соціально-побутового забезпечення
у порядку, передбаченому законодавством України.
Жила площа працівникам міліції, в тому числі працюючим на
транспорті, надається місцевими радами, відповідними
міністерствами та відомствами у першочерговому порядку.
Працівникам міліції та членам їх сімей надається
50-відсоткова знижка плати за користування житлом та комунальними
послугами, за паливо в межах норм, встановлених законодавством.
Працівники міліції, які живуть і працюють у сільській
місцевості та в селищах міського типу, і члени їх сімей, які
проживають з ними, забезпечуються безплатно житлом з опаленням і
освітленням за встановленими нормами, а також користуються іншими
пільгами, передбаченими законодавством.
За працівниками міліції, звільненими зі служби за віком,
хворобою або вислугою років, зберігається право на пільги згідно з
цим Законом.
Пільги, передбачені частинами четвертою, п’ятою цієї статті,
надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу
сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не
перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну
пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Працівники міліції мають право на одержання кредитів на
індивідуальне і кооперативне житлове будівництво в розстрочку на
20 років з погашенням 50 процентів наданої позики за рахунок
відповідних фондів Міністерства внутрішніх справ України і
місцевих бюджетів.
Місцеві ради можуть продавати на пільгових умовах житло
працівникам міліції із знижкою до 50 процентів його вартості.
Міліція може мати службовий житловий фонд.
Працівникам міліції, які використовують у службових цілях
особистий транспорт, виплачується грошова компенсація у
встановлених розмірах.
Для працівників міліції встановлюється 41-годинний робочий
тиждень. У необхідних випадках особи рядового і начальницького
складу несуть службу понад встановлену тривалість робочого часу, а
також у вихідні та святкові дні.
Оплата праці в надурочний і нічний час, у вихідні та святкові
дні провадиться відповідно до вимог законодавства.
Працівники органів внутрішніх справ та члени їх сімей, які
проживають разом з ними, користуються безплатним медичним
обслуговуванням у закладах охорони здоровя Міністерства
внутрішніх справ України. За працівниками органів внутрішніх
справ, звільненими зі служби за віком, хворобою або вислугою
років, зберігається право на обслуговування цими ж закладами.
Зміна підпорядкування закладів охорони здоровя, у тому числі
санаторно-курортних, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ
України, не допускається.
Місцеві ради можуть встановлювати й інші не передбачені цим
Законом гарантії соціальної захищеності працівників міліції.
Висновок:
Самостійна робота: Працівники міліції перебувають під захистом держави, що здійснюється в порядку і випадках, передбачених законом.
Держава гарантує захист життя, здоровя, честі, гідності,
житла, майна працівника міліції, членів його сімї та близьких
родичів від злочинних посягань та інших протиправних дій.
Образа працівника міліції, опір, погроза, насильство та інші
дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції
завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
Правопорушення щодо пенсіонера міліції, членів його сімї,
вчинені у звязку з його попередньою службовою діяльністю, а так
само щодо особи, яка сприяє міліції в охороні громадського порядку
і боротьбі із злочинністю, та членів її сімї, тягнуть за собою
відповідальність за законом.
Працівник міліції має право оскаржити до суду прийняті щодо
нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо
вважає, що вони ущемлюють його гідність і особисті права, які не
повязані із службовою діяльністю.
Звільнення працівника міліції зі служби у звязку з
обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після
набуття звинувачувальним вироком законної сили.
У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні
злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді
тримання під вартою його тримають у призначених для цього
установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на
гарнізонній гауптвахті.
Тема 7. Організація роботи департаменту міграційної служби
27 день. Ознайомлення з функціями, завданнями, структурою департаменту міграційної служби
Основними завданнями органів міграційної служби є:
реалізація державної політики у сфері міграції та роботи з
біженцями на відповідній території;
забезпечення виконання законодавства про міграцію та біженців
з питань, що належать до їх компетенції;
координація взаємодії місцевих органів виконавчої влади та
функціональне регулювання роботи з біженцями та іншими категоріями
мігрантів, які віднесено до їх компетенції;
аналіз міграційної ситуації у відповідному регіоні України,
її тенденції, узагальнення практики застосування
нормативно-правових актів у сфері міграції та роботи з біженцями;
підготовка пропозицій до поточних та довготермінових
прогнозів у сфері міграції та роботи з біженцями;
участь у формуванні централізованої інформаційної системи про
осіб, які звернулися із заявами про надання їм статусу біженців,
стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для
вирішення питання щодо надання статусу біженця та яким надано
статус біженця, а також облік та ведення їх особових справ;
унесення в установленому порядку пропозицій щодо
вдосконалення законодавства, укладення міжнародних договорів у
сфері міграції та роботи з біженцями, формування державних і
регіональних програм, спрямованих на вирішення питань у цій сфері;
визначення місць для тимчасового проживання осіб, які подали
заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято
рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо
надання статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні.
Структура ДМС України складається з:
Аппарат ДМС України
Головний спеціаліст з мобілізаційної роботи
Департамент бухгалтерської служби та ресурсного забезпечення
Департамент паспортної роботи та громадянства
Департамент інформаційних технологій
Департамент у справах біженців та іноземців
Управління юридичного забезпечення
Управління персоналу
Відділ міжнародного співробітництва
Сектор зв’язків з громадськістю та ЗМІ
Режимно-секретний сектор
Сектор боротьби з корупцією
Сектор внутрішнього аудиту
Департамент управління справами та регіонального розвитку
Управління ДМС України
Головне управління ДМС в Одеській області
Головне управління ДМС у Автономній Республіці Крим
Головне управління ДМС у Дніпропетровській області
Головне управління ДМС у Донецькій області
Головне управління ДМС у Закарпатській області
Головне управління ДМС у Львівській області
Головне управління ДМС у місті Києві
Головне управління ДМС у Харківській області
Управління ДМС в Івано-Франківській області
Управління ДМС у Вінницькій області
Управління ДМС у Волинській області
Управління ДМС у Житомирській області
Управління ДМС у Запорізькій області
Управління ДМС у Кіровоградській області
Управління ДМС у Київській області
Управління ДМС у Луганській області
Управління ДМС у мiсті Севастополі
Управління ДМС у Миколаївській області
Управління ДМС у Полтавській області
Управління ДМС у Рівненській області
Управління ДМС у Сумській області
Управління ДМС у Тернопільській області
Управління ДМС у Херсонській області
Управління ДМС у Хмельницькій області
Управління ДМС у Черкаській області
Управління ДМС у Чернівецькій області
Управління ДМС у Чернігівській області
Діяльність ПТПІ
Діяльність Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України
Діяльність Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України
Діяльність ПТРБ
Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Яготин Київської області
Пункт тимчасового розміщення біженців у м. Одеса
Пункт тимчасового розміщення біженців у Закарпатській області
Відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, ДМС України відповідно до покладених на неї завдань:
узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру для погодження і внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України;
проводить аналіз міграційної ситуації в Україні, проблем біженців та інших категорій мігрантів, розробляє поточні та довгострокові прогнози із зазначених питань;
здійснює у межах компетенції провадження з питань прийняття/припинення громадянства України та подає відповідні документи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства, а також забезпечує виконання рішень Президента України з питань громадянства;
приймає відповідно до законодавства рішення про встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України та їх скасування;
готує пропозиції щодо визначення квоти імміграції на календарний рік;
приймає рішення про надання дозволу на імміграцію, відмову в його наданні та скасування такого дозволу;
бере участь у межах, визначених законодавством, у вирішенні питань трудової міграції та питань, повязаних із навчанням в Україні іноземців та осіб без громадянства;
здійснює оформлення і видачу іноземцям та особам без громадянства запрошень для вїзду в Україну, документів для тимчасового перебування або постійного проживання в Україні, а також виїзду за її межі, студентських квитків студентам із числа іноземців та осіб без громадянства, вилучає ці документи та проставляє в документах, що посвідчують особу іноземців та осіб без громадянства, відмітки про заборону вїзду в Україну в передбачених законодавством випадках;
приймає рішення про скорочення строку перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, видворення, у тому числі у примусовому порядку, іноземців та осіб без громадянства з України, заборону вїзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, повязані з видворенням іноземців та осіб без громадянства з України;
здійснює оформлення і видачу громадянам України, які постійно проживають в Україні, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, затримує видачу та вилучає ці документи у передбачених законодавством випадках;
здійснює ідентифікацію громадян України, які втратили документи, що посвідчують особу;
є замовником робіт зі створення Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування;
виконує функції замовника з розроблення зразків, виготовлення та постачання бланків паспортних та інших документів, що посвідчують особу;
збирає, аналізує та узагальнює інформацію про наявність у державах походження біженців та шукачів інших форм захисту в Україні умов, за яких такий захист надається;
приймає рішення про надання, втрату, позбавлення і скасування статусу біженця та інших форм захисту в Україні;
вживає у межах компетенції заходів зі сприяння реалізації прав біженців та інших категорій мігрантів;
здійснює оформлення і видачу посвідчення біженця, посвідчення особи, якій надано інші форми захисту в Україні, а також інших документів, передбачених законодавством України для даних категорій осіб;
забезпечує функціонування пунктів тимчасового розміщення біженців та пунктів тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;
проводить ідентифікацію біженців та осіб, які звернулися за захистом в Україні, а також іноземців та осіб без громадянства, які втратили документи, що посвідчують особу;
здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки;
надає передбачені законодавством відомості до Державного реєстру виборців та органам Державної податкової служби України;
забезпечує формування центральної, регіональних та місцевих баз персональних даних фізичних осіб у передбачених законом випадках, а також інших баз даних, формування яких є необхідним для виконання покладених на ДМС України завдань;
здійснює відповідно до закону заходи щодо запобігання та протидії нелегальній (незаконній) міграції, іншим порушенням міграційного законодавства;
здійснює міжнародне співробітництво, бере участь у розробленні проектів та укладенні міжнародних договорів України з питань громадянства, міграції, біженців, осіб, які потребують інших форм захисту, реєстрації фізичних осіб та реадмісії, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів України;
здійснює відповідно до закону державний контроль за дотриманням законодавства у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, у випадках, передбачених законодавством, притягає порушників до адміністративної відповідальності;
утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління ДМС України;
виконує у межах повноважень інші функції з управління обєктами державної власності, що належать до сфери її управління;
формує державне замовлення на підготовку фахівців у відповідній сфері;
здійснює інші правозастосовчі і правоохоронні повноваження на основі і на виконання Конституції та законів України;
здійснює інші повноваження на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України
Висновок: розкрив функції, завдання структуру організації роботи відділу департаменту міграційної служби
На державну міграційну службу покладено виконання встановлених завдань які я виклав в даному дні. Також визначив структуру ДМС України.
Розкрив покладені на неї завдання які вона здійснює.
28 День Ознайомлення з встановленими законодавством правилами міграційної системи, вїзду, виїзду перебування в україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства
1. Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до
Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну
на постійне проживання.
2. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано біженцями
в Україні або яким надано притулок в Україні, вважаються такими,
які постійно проживають на території України з моменту визнання
біженцем в Україні або надання притулку в Україні. Постійне
проживання на території України біженців підтверджується
посвідченням біженця.
3. Іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами,
що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий
захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах
тимчасово проживають на території України на період дії обставин,
за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано.
Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб
без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує
додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано
тимчасовий захист в Україні.
4. Іноземці та особи без громадянства, які відповідно до
закону прибули в Україну для працевлаштування та отримали посвідку
на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних
підставах перебувають на території України на період роботи в
Україні.
5. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги,
зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на
тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах
перебувають на території України на період роботи в Україні.
6. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
з метою проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних
обрядів чи іншої канонічної діяльності за запрошенням релігійних
організацій та погодженням з державним органом, який здійснив
реєстрацію відповідної релігійної організації, та отримали
посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на
законних підставах перебувають на території України на період
діяльності в Україні.
7. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
для участі у діяльності філій, відділень, представництв та інших
структурних осередків громадських (неурядових) організацій
іноземних держав, зареєстрованих у встановленому порядку, та
отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які
на законних підставах перебувають на території України на період
діяльності в Україні.
8. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
для роботи у представництвах іноземних субєктів господарювання в
Україні, зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали
посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на
законних підставах перебувають на території України на період
роботи в Україні.
9. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
для роботи у філіях або представництвах іноземних банків,
зареєстрованих у встановленому порядку, та отримали посвідку на
тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах
перебувають на території України на період роботи в Україні.
10. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на
підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами
України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без
громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних
та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності
волонтерських організацій, зареєстрованих в Україні в
установленому порядку, та отримали посвідку на тимчасове
проживання, вважаються такими, які на законних підставах
перебувають на території України на період такої діяльності.
11. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
для роботи кореспондентом або представником іноземних засобів
масової інформації та отримали посвідку на тимчасове проживання,
вважаються такими, які на законних підставах перебувають на
території України на період роботи в Україні.
12. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання,
вважаються такими, які на законних підставах перебувають на
території України на період навчання.
13. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
з метою воззєднання сімї з особами, які є громадянами України,
або під час перебування на законних підставах на території України
у випадках, зазначених у частинах третій-дванадцятій цієї статті,
уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на
тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах
перебувають на території України на період до отримання дозволу на
імміграцію.
14. Іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну
з метою воззєднання сімї з особами, зазначеними у
частинах другій-дванадцятій цієї статті, та отримали посвідку на
тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах
перебувають на території України, на період, зазначений в
частинах другій-дванадцятій цієї статті.
15. Іноземці та особи без громадянства, які вїхали в Україну
на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово
перебувають на території України на законних підставах на період
наданого візою дозволу на вїзд або на період, встановлений
законодавством чи міжнародним договором України.
16. Іноземці та особи без громадянства, які до прийняття
рішення про припинення громадянства України постійно проживали на
території України і після прийняття рішення про припинення
громадянства України залишилися постійно проживати на її
території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.
17. Іноземці та особи без громадянства, яких до завершення
граничного терміну перебування у пунктах тимчасового перебування
іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в
Україні, не було примусово видворено з України з причин
відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з
країною їх походження або з інших причин, що не залежать від таких
осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово
перебувають на території України, на період дії обставин, що
унеможливлюють їхнє примусове видворення з України.
1. Іноземці та особи без громадянства вїжджають в Україну за
наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України
паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи,
якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами
України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без
громадянства, які перетинають державний кордон України з метою
визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або
тимчасового захисту чи отримання притулку.
2. Іноземці та особи без громадянства під час проходження
прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон
зобовязані подати свої біометричні дані для їх фіксації.
3. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в
Україні встановлюється візою, законодавством України чи
міжнародним договором України.
Висновок: Проаналізував встановлені правила міграційної системи, вїзду, виїзду перебування в Україні й транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Тобто іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні, зобов’язані мати паспортний документ, яким є документ що підтверджує громадянство іноземця та особи без громадянства або посвідчує особу без громадянства, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутної організації ООН.
30 День. Ознайомлення з порядком проведення прийому громадян працівниками відділу департаменту міграційної служби
Графік особистого прийому громадян
керівництвом Дніпропетровської міської ради та виконавчого комітету
на 2014 рік
Мельник Сергій Іванович
міський голова Перша пятниця від 10.00 до 13.00 (щомісячно)
Чернилевський Костянтин Іванович
секретар міської ради Перший, третій вівторок від 10.00 до 13.00
Вінніков Олександр Федорович
перший заступник міського голови Перший, третій понеділок від 15.00 до 18.00
Давиденко Григорій Михайлович
заступник міського голови Перша пятниця місяця від 14.00 до 16.00
Друга, третя, четверта пятниця від 10.00 до 13.00
Нестерук Анатолій Макарович
заступник міського голови Перша, третя середа від 15.00 до 18.00
Прокопець Іван Юрійович
заступник міського голови Другий, четвертий понеділок від 15.00 до 18.00
Черевченко Людмила Петрівна
керуюча справами виконавчого комітету Щовівторка від 15.00 до 18.00
Запис громадян на особистий прийом керівництвом міської ради та виконавчого комітету - щоденно (крім вихідних)
від 9.00 до 13.00 год. (вул. Гагаріна, 18, каб. №1).
Особистий прийом проводиться за адресою: вул. Соборна, 16 (приміщення Центру надання адміністративних послуг).
Прийом письмових звернень – щоденно (крім вихідних)
від 9.00 до 13.00 год.
(вул. Гагаріна, 18, каб. №2).
Виїзні прийоми громадян з особистих питань керівництвом міської ради та виконавчого комітету проводяться за окремим графіком.
Прямі телефонні лінії "Міська влада відповідає" проводяться кожного 1-го вівторка місяця за тел.: (0382) 76-48-88.
Звернення також можна подати:
на телефон довіри міського голови (щоденно) -
(0382) 65-83-67;
до відділу управління міським господарством:
на телефон 15-80, СМС повідомлення на мобільний телефон 0675551580 (цілодобово);
у скриньку для звернень до міського голови - щоденно
(вул. Гагаріна, 3, 18 та у мікрорайонах міста);
на телефон-автовідповідач: (0382)79-55-44.
на електронну адресу відділу: zvernennya@rada.Dnipropetrovsk.com
на сайт міської ради у розділ "Подайте пропозицію чи скаргу щодо життєдіяльності міста"(цілодобово);
Додаткову інформацію можна отримати за телефонами:(0382)70-37-82, 76-25-33.
ГРАФІК
виїзного прийому громадян з особистих питань заступниками міського голови, керуючою справами виконавчого комітету в житлово-експлуатаційних конторах міста на 2014 рік
№
з/п Прізвище, імя, по батькові Посада Житлово-експлуатаційна контора Прізвище, імя, по батькові керівників ЖЕКів, телефон Дата, час прийому
1. Нестерук
Анатолій Макарович Заступник міського голови № 1
вул. Соборна, 56 Забурмеха Олександр Володимирович
тел.: 79-57-54 04.02.2014 р.
16.00 год.
2. Прокопець
Іван Юрійович Заступник міського голови № 2
вул. Володимирська, 1 Дудар Вадим Вадимович
тел.: 65-00-23 04.03.2014 р.
16.00 год.
3. Вінніков
Олександр Федорович Перший заступник міського голови № 3
вул. Молодіжна, 3 Дрозд Леонід Петрович
тел.: 2-21-33 01.04.2014 р.
16.00 год.
4. Черевченко
Людмила Петрівна Керуюча справами виконкому № 5
вул. Купріна, 61 Блідний Михайло Ростиславович
тел.: 64-06-68 13.05.2014 р.
16.00 год.
5. Прокопець
Іван Юрійович Заступник міського голови № 6
вул. Перемоги, 11/1 Головко Володимир Андрійович
тел.: 63-01-83 03.06.2014 р.
16.00 год.
6. Давиденко
Григорій Михайлович Заступник міського голови № 7
вул. П. Мирного, 31 Гаврилюк Олександр Володимирович
тел.: 77-19-34 02.09.2014 р.
16.00 год.
7. Вінніков
Олександр Федорович Перший заступник міського голови ЖКК "Будівельник",
вул. Інститутська, 6 Слива Василь Григорович
тел.: 2-10-07 07.10.2014 р.
16.00 год.
8. Нестерук
Анатолій Макарович Заступник міського голови Будинкоуправління №2
вул. Майборського, 11 Бучковський Юрій Михайлович
тел.: 64-64-92 04.11.2014 р.
16.00 год.
9. Чернилевський
Костянтин Іванович Секретар міської ради ТОВ "ЖЕО"
вул. Зарічанська, 8 Климчук Надія Петрівна
тел.: 61-54-38 02.12.2014 р.
16.00 год.
ГРАФІК
проведення прямих телефонних ліній "Міська влада відповідає" за участю міського голови, секретаря міської ради, першого заступника міського голови, заступників міського голови, керуючої справами виконавчого комітету на 2014 рік
№ з/п Прізвище, ім’я, по батькові Посада Дата проведення Час проведення
1. Прокопець
Іван Юрійович Заступник міського голови 04 лютого 12.00-13.00 год.
2. Мельник
Сергій Іванович Міський голова 04 березня 12.00-13.00 год.
3. Нестерук
Анатолій Макарович Заступник міського голови 01 квітня 12.00-13.00 год.
4. Давиденко
Григорій Михайлович Заступник міського голови 06 травня 12.00-13.00 год.
5. Чернилевський
Костянтин Іванович Секретар міської ради 02 вересня 12.00-13.00 год.
6. Вінніков
Олександр Федорович Перший заступник міського голови 07 жовтня 12.00-13.00 год.
7. Прокопець
Іван Юрійович Заступник міського голови 04 листопада 12.00-13.00 год.
8. Давиденко
Григорій Михайлович Заступник міського голови 02 грудня 12.00-13.00 год.
Пряма телефонна лінія здійснюється за номером: (0382) 76-48-88
ГРАФІК
прийому громадян головами комітетів самоорганізації населення мікрорайонів міста
на 2014 рік
Комітети самоорганізації населення
Мікрорайон Книжківці
Зіменко Оксана Миколаївна - голова комітету самоорганізації населення вул. Карбишева, 1, тел.: (0382) 64-73-97
щовівторка від 9.00 до 13.00, щосереди від 15.00 до 18.00, щоп’ятниці від 9.00 до 13.00
Мікрорайон Лезнєве
Мазур Поліна Петрівна - голова комітету самоорганізації населення
вул. Профспілкова, 110, тел.: (0382) 63-69-29
щовівторка від 9.00 до 13.00, щосереди від 14.00 до 18.00, щоп’ятниці від 9.00 до 13.00
Мікрорайон Ружична
Заплетняк Василь Петрович - голова комітету самоорганізації населення вул. Камянецька, 172, тел.: (03822) 2-06-44
щовівторка від 9.00 до 12.00, щочетверга від 14.00 до 17.00
Мікрорайон Гречани
Білецька Людмила Казимирівна – голова комітету самоорганізації населення вул. Курчатова, 90, тел.: (0382) 55-90-25
щовівторка, щосереди, щосуботи
від 9.00 до 13.00
Практика в слідчому відділі Дніпропетровського РВ ГУМВС України
Отчет по практике по предмету «Уголовное право»