Розбіжності конфуціанства та даосизму

Статьи по предмету «Философия»
Информация о работе
  • Тема: Розбіжності конфуціанства та даосизму
  • Количество скачиваний: 5
  • Тип: Статьи
  • Предмет: Философия
  • Количество страниц: 3
  • Язык работы: українська мова (Украинский)
  • Дата загрузки: 2014-12-28 23:16:18
  • Размер файла: 13.92 кб
Помогла работа? Поделись ссылкой
Ссылка на страницу (выберите нужный вариант)
  • Розбіжності конфуціанства та даосизму [Электронный ресурс]. – URL: https://www.sesiya.ru/staty/filosofiya/825-rozb%D1%96jnost%D1%96-konfuc%D1%96anstva-ta-daosizmu/ (дата обращения: 04.03.2021).
  • Розбіжності конфуціанства та даосизму // https://www.sesiya.ru/staty/filosofiya/825-rozb%D1%96jnost%D1%96-konfuc%D1%96anstva-ta-daosizmu/.
Есть ненужная работа?

Добавь её на сайт, помоги студентам и школьникам выполнять работы самостоятельно

добавить работу
Обратиться за помощью в подготовке работы
Информация о документе

Документ предоставляется как есть, мы не несем ответственности, за правильность представленной в нём информации. Используя информацию для подготовки своей работы необходимо помнить, что текст работы может быть устаревшим, работа может не пройти проверку на заимствования.

Если Вы являетесь автором текста представленного на данной странице и не хотите чтобы он был размешён на нашем сайте напишите об этом перейдя по ссылке: «Правообладателям»

Можно ли скачать документ с работой

Да, скачать документ можно бесплатно, без регистрации перейдя по ссылке:

13. Характерні риси давньокитайської філософії. Розбіжності конфуціанства та даосизму.

Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на VIII ст. до н. д. Цей історичний період вважають золотим віком китай-ської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи — даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм, натурфілософія, які помітно вплинули на розвиток китайської філософії, були сформульовані традицій ні для китайської філософії проблеми, поняття і категорії.
Давньокитайська філософія подібно до індійської сформувалася в лоні міфології. Однак це не був автоматичний процес. Для пере-ходу від міфології до філософії необхідні були певні соціальні умови, соціальні поштовхи і, зрештою, соціальні сили, яким була потрібна філософія. В цю эпоху жили найвідоміші давньокитайські мислителі, засновники провідних шкіл китайської філософії, зокрема конфуцій і Лоао-дзи(6ст.до н.е.). Але цей період був нетривалим. Уже наприкінці 3ст. до н.е. стабілізувалась централізована держава з деспотичною владою, де не могло бути й мови про інтелектуальну свободу.
Давньокитайські мислителі цікавились в основному соціально-політичною та етичною проблематикою: питаннями управління державою, відносинами між різними соціальними прошарками, людьми, батьками і дітьми. Менше уваги вони приділяли онтологічній и гносеонолічній проблематиці. Одні китайські школи (конфуціанство, моїзм, легізм) займались переважно соціально-політичною проблематикою, інші (даосизм) більше переймалися ставленням людини до природи, виводили моральну поведінку із законів природи.
Конфуціанство - філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених небом суспільних норм. Конфуціанська етика передбачає верховенство добра, закликає жити за настановою: «Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім’ї до тебе не будуть ставитись вороже».
Головну моральну вимогу, її істинність Конфуцій обґрунтовував не посиланням на Бога, а вказівкою на соціальну корисність. Соціальний прагматизм виявився підставою, яка зрівнялася з релігійно-звичаєвим виправданням моральних норм. Китайська культура не знає поділу моралі на божественну та людську: те, що всі вважають за благо, і є благом.
Основою конфуціанської моралі є вчення про жень - людинолюбство. Людинолюбство Конфуція характеризує відносини, що повинні існувати передусім між батьками і дітьми, між правителями і чинов-никами. А вже потім воно поширюється на відносини між усіма інши-ми людьми. Правитель у такій державі уподібнювався батькові, а підлеглі — дітям. Стосунки між простолюдинами в цій схемі не вартували уваги.
Конфуцій тлумачить людинолюбство досить широко. Як моральний принцип воно підноситься до рівня регуляторів державного життя, зрівнюється з правом і навіть підноситься над ним. Конфуціанство, підпорядковане соціальному прагматизмові, можна вважати й певним відлунням відносин патріархального устрою, за якого мораль була єдиним регулятивним засобом. Конфуціанський правитель повинен бути носієм найвищих моральних якостей, взірцем для народу.
Важливе місце у вченні Конфуція посідає поняття «лі» (правило, норма, ритуал, церемоніал). Неухильно дотримуватись усталеного «лі» — одна з головних вимог конфуціанства. Без «лі» не може існувати держава. Якщо не існує «лі», то немає відмінностей між правителями і підданими, верхами і низами, літніми і молодими.
У висловлюваннях Конфуція значна увага приділена питанням державного управління, настановам, як стати гарним чиновником. Конфуціанство в Китаї називалось «школою службовців». Воно, по суті, було ідеологією чиновників, літераторів, істориків, які належали до особливого соціального стану китайського суспільства. Унаслідок «війни царств» у Давньому Китаї родова аристократія була відсторонена від влади, країною керувало чиновництво. Звідси уявлення про тотожність сім’ї та дер-жави, батька й імператора.
Постійне наголошування на необхідності дотримання ритуалів (лі), пошанування традицій, підміна права мораллю свідчать про консерватизм і патріархальність морального вчення Конфуція. Та його принцип людинолюбства став основою для формування нової непатріархальної моральності в умовах розвинутого класового суспільства в Китаї. У світоглядному аспекті конфуціанство є ідеалістичним. Небо і духи проголошуються джерелом законів природи і суспільства.
Даосизм-філософське вчення, згідно з яким природа і життя людини підпорядковано загальному божественному законові дао. Засновником даосизму — другої за значенням течії у філософії Китаю — є Лао-цзи, якому приписується авторство трактату «Дао де цзін». Якщо конфуціанство в ос новному звернуте до суспільної проблематики, то даосизм зосереджується на природі, світі. Основним його поняттям є дао — шлях, доля, природна закономірність, всепороджуюча порожнеча, невидиме, яке наявне у видимому. Воно позбав-лене форми, перебуває в безперервному русі.
Даосизм як філософська доктрина порушує проблему справжнього, відмінного від видимого буття, поділяє світ на невидиме дао і видимий, створений ним світ речей. Ставлення дао до конкретних речей важко звести до якоїсь логічної схеми. Дао — нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Водночас воно не є і духовною субстанцією, оскільки постає як реальний момент у перетворенні речей. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним рухом), воно існує мовби окремо і невідокремлене від речей, пронизує їх, творить речі й існує в речах. Оця невловимість дао, відсутність правдоподібного зв’язку між видимим і невидимим зумовлює містицизм вчення. Таємниця дао відкривається не всім, а тільки тим, «хто вільний від пристрастей, бачить чудесну таїну дао, а хто має при страсть, бачить його тільки в конечній формі».
Сутність дао зумовлює і правила поведінки його прибічників. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним. Хто служить дао, той поступово пригашує, обмежує свої бажання, доходячи в цьому до недіяння. Однак, вважають даосити, недіяння є найбільшим діянням, завдяки йому можливо досягнути більшого, ніж діянням. Звеличення споглядання й аскетизму споріднює даосизм з буддизмом, на основі синтезу яких виник у середні віки дзен-буддизм.
Трактат «Дао де цзін» містить чудові зразки наївної діалектики, зокрема здогади щодо місця протилежностей у світі. “Коли всі дізнаються, що добро є добром, виникає і зло. Тому буття і небуття породжують одне одного...” Всі істоти містять у собі протилежні час-точки — «ян» та «інь».
За своєю соціальною базою даосизм спрямований проти конфуціанства. Людинолюбство і вченість Лао-цзи засуджує як протидію дао. Сентенція даоситів про те, що з подоланням вченості народ буде у стократ щасливішим, спрямована проти конфуціанців. Носіями ідей даосизму були родова аристократія, усунута від влади (звідси туга за минулими часами, коли панувало дао, витіснене людинолюбством і лицемірством), а також монахи-аскети — носії ідей без діяння,безкорисливості тощо. Дао гармонувало з ранньокласовими патріар-хальними відносинами, руйнування яких, на думку даоситів, призвело до погіршення суспільства.