s
Sesiya.ru

Публицистический стиль речи

Информация о работе

Тема
Публицистический стиль речи
Тип Курсовая работа
Предмет Языкознание
Количество страниц 29
Язык работы українська мова (Украинский)
Дата загрузки 2014-12-24 21:28:33
Размер файла 39.3 кб
Количество скачиваний 3

Узнать стоимость работы

Заполнение формы не обязывает Вас к заказу работы

Скачать файл с работой

Помогла работа? Поделись ссылкой

План

1. Вступ
2. Основна частина
3. Публіцистичний стиль і ЗМІ
Інтеграція ЗМІ в суспільну свідомість
4. Телебачення
5. Публічний виступ
6. Інформаційні жанри
7. Висновок
8. Список використаної літератури







Вступ

Публіци́стика — рід літературної і журналістської творчості, який оперативно досліджує, узагальнює і трактує з авторських позицій актуальні суспільно-політичні питання та інші проблеми суспільства, з метою впливу на суспільну думку та існуючі політичні інститути, оперуючи при цьому засобами логічного мислення та емоційного впливу.

Від суто наукового твору публіцистичний відрізняється наявністю авторської оцінки явищ (подекуди субєктивної) та спонуканням до висновків на майбутнє.

Публіцистичний стиль мовлення використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.
Метою публіцистичного стилю стає викладення та зясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.
Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів та матеріалу.

Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монологом.
У цьому стилі можуть використовуватись і нормативна лексика, високі, урочисті слова і фразеологізми, емоційно забарвлені лексеми, вигуки, частки, нескладні синтаксичні конструкції, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори. Відповідно до провідного завдання цього стилю у ньому часто використовуються політичні та морально-етичні слова і фразеологізми.

Формою реалізації для публічного стилю може бути промова, стаття, памфлет, гумореска.
Публіцистичний стиль мови являє собою функціональну різновид літературної мови і широко застосовується в різних сферах суспільного життя: в газетах і журналах, на телебаченні і радіо, у публічних політичних виступах, в діяльності партій та громадських обєднань. Сюди ж слід додати політичну літературу для масового читача і документальне кіно.

Назва публіцистичного стилю тісно повязано з поняттям публіцистики, яке є вже не лінгвістичним, а літературним, оскільки характеризує змістовні особливості відносяться до неї творів.

Також публіцистика - рід творів, присвячених актуальним проблемам і явищам поточного життя суспільства. Грає важливу політичну та ідеологічну роль, впливає на діяльність соціальних інститутів, служить засобом громадського виховання, агітації і пропаганди, способом організацій та передачі соціальної інформації. Публіцистика існує

у словесній (письмовій та усній),

графічно образотворчої (плакат, карикатура),

фото-і кінематографічної (документальне кіно, телебачення),

театрально-драматургічної,

і словесно-музичної формах.


Публіцистика нерідко використовується в художніх і наукових творах. Поняття публіцистики та публіцистичного стилю, як видно з цих визначень збігаються не повністю. Публіцистика - це рід літератури, публіцистичний стиль - функціональна різновид мови. Твори інших стилів можуть відрізнятися публіцистичною спрямованістю, наприклад, наукові статті, присвячені актуальним економічним проблемам. З іншого боку, текст, публіцистичний за стилем, може виявитися не належить до даного роду літератури внаслідок суто інформаційного характеру або неактуальність обговорюваних проблем.


Найважливіші функції публіцистичного стилю - інформаційна і впливає. Інформаційна функція текстів, що відносяться до цього стилю, полягає в тому, що автори таких текстів мають на меті інформувати якомога ширше коло читачів, глядачів, слухачів про значущі для суспільства проблеми і про погляди авторів на ці проблеми.

Інформаційна функція властива всім стилям мовлення. Специфіка інформаційної функції у публіцистичному стилі полягає у характері інформації, її джерела і адресатів.

Телевізійні програми, газетні та журнальні статті інформують суспільство про найрізноманітніші сторони його життя: про парламентських дебатах, про економічні програми уряду і партій, про події і злочини, про стан навколишнього середовища, про повсякденне життя громадян.

Інформація в публіцистичних текстах не тільки описує факти, а й відбиває думки, настрої, містить коментарі та роздуми авторів. Це відрізняє її від наукової інформації. Інша відмінність повязана з тим, що перед публіцистичними творами не ставиться завдання повного всебічного опису того чи іншого явища, публіцист прагне писати, перш за все, про те, що викликає інтерес у певних суспільних груп, виділяючи ті сторони життя, які важливі для її потенційної аудиторії .

Інформування громадян про стан справ у суспільно значимих сферах супроводжується в публіцистичних текстах здійсненням другої найважливішої функції цього стилі - функції впливу. Мета публіциста полягає не тільки в тому, щоб розповісти про стан справ у суспільстві, а й у тому, щоб переконати аудиторію в необхідності певного ставлення до викладати факти і в необхідності певної поведінки. Публіцистичного стилю властиві відкрита тенденційність, полемічність, емоційність, що якраз і викликано прагненням публіциста довести правильність своєї позиції.

Функція впливу є для публіцистичного стилю системоутворюючою, саме вона виділяє цей стиль серед інших різновидів літературної мови. Хоча ця функція характерна також для офіційно-ділового і розмовного стилю, на відбір мовних засобів вона активно впливає саме в текстах публіцистичних.

Найбільш поширеними джерелами публіцистичного стилю в англійській мові є телебачення, публічні виступи

























Основна частина


Публіцистичний стиль мовлення представляє собою функціональний різновид літературної мови і широко вживається у різних сферах суспільного життя: в газетах і журналах, на телебаченні та радіо, в публічних політичних виступах, у діяльності партій та суспільних об’єднань. Сюди ж треба додати політичну літературу для масових читачів та документальне кіно.
Публіцистичний стиль також називають газетно-публіцистичним, газетним стилем, суспільно-політичним стилем. Назва «газетний стиль» пояснюється історією утворення даного стилю: його мовленнєві особливості оформилися саме у періодичних виданнях і перш за все в газетах. Але сьогодні цей стиль функціонує не лише у друкованих, але й у електронних засобах масової інформації. Друга назва – суспільно-політичний стиль – більш точно вказує на тісний зв’язок цього стилю із суспільним та політичним життям, але тут слід згадати, що даний стиль обслуговує і неполітичні сфери спілкування: культуру, спорт, діяльність суспільних організацій (екологічних, правозахисних та ін.). Назва публіцистичного стилю тісно пов’язана із поняттям публіцистики, яка є вже не лінгвістичним, а літературним, оскільки характеризує змістовні особливості творів, що відносяться до неї.
Найважливішими функціями публіцистичного стилю є інформаційна та впливова.
Інформаційна функція властива усім стилям мови. Специфіка інформаційної функції в публіцистичному стилі залежить від характеру інформації, її джерел та адресатів. Інформація у публіцистичних текстах не лише описує факти, але й відображає думку, настрій, містить коментарі та роздуми авторів. Це відрізняє її від наукової інформації.
Функція впливу є для публіцистичного стилю системоутворюючою, саме вона виділяє цей стиль серед інших різновидів літературної мови.
Окрім інформаційної та впливової, тексти публіцистичного стилю, виконують і всі інші властиві мові функції:
- комунікативну;
- експресивну;
- естетичну.
Комунікативність публіцистичного стилю полягає в тому, що його тексти створюються для максимально широкої аудиторії. Комунікація передбачає і зворотній зв’язок – відповідь адресата. Для даного стилю зворотній зв’язок найбільш явно відбувається у ситуації публічної дискусії. Для газети зворотнім зв’язком є листи читачів, відповіді високопоставлених осіб, статті, що присилають у відповідь на попередні публікації.
Експресивна функція дозволяє мовцю висловити свої почуття. Публіцистичний текст зазвичай яскраво відображає особистість автора, відрізняється яскраво вираженим та емоційно забарвленим відношенням автора до викладених фактів.
Естетична функція публіцистичного тексту представляє собою установку автора на те, щоб повідомлення своєю формою в поєднанні зі змістом задовольнило естетичне почуття адресата.
Публіцистичний стиль представлений різними жанрами, котрі мають різні задачі в процесі спілкування та функціонують в різних умовах. До публіцистичних жанрів відносяться газетні політичні інформації, передові статті, замітки, фел’єтони, памфлети, лірико-публіцистичні статті, а також лозунги, заклики, звернення до громади країни, рецензії на фільми та вистави, сатиричні замітки, начерки, огляди, тобто всі жанри масової комунікації, а також усна форма мови – публічні виступи на суспільно-політичні теми. У зв’язку із багатогранністю жанрів характеристика публіцистичного стилю викликає немало труднощів.
При кількісно-якісній характеристиці газетної лексики дослідники відмічали великий процент власних імен: топонімів, антропонімів, назв інституцій та організацій і таке інше, більш високий у порівнянні з іншими стилями процент числівників і взагалі слів, які відносяться до лексико-граматичного поля чисельності, та надлишок дат. З точки зору етимологічної, характерним є надлишок інтернаціональних слів та схильність до нововведень, котрі дуже швидко перетворюються у штампи: vital issue, free world, pillar of society, bulwark of liberty, escalation of war.
Розглядаючи лексику в денотативному плані, більшість авторів відмічають велику кількість абстрактних слів, хоча інформація, як правило, конкретна.
Специфічна побудова англійських газетних заголовків слугує різним цілям: вони повинні змусити читача зацікавитись заміткою та забезпечують компресію інформації.
1. Italy’s radio, TV workers on strike.
2. Apollo trail-blazers back relaxed and joking.
3. Back to work – to kill the bill.
4. Ugly noises from Los Angeles mayor’s nest.
5. Convict sentenced to life for coffin girl kidnap.
У першому прикладі заголовок коротко передає зміст інформації. Специфічна лише короткість – випущення дієслова, вживання абревіатури літер. Ніяких попередніх знань ситуації від читача не вимагається. В другому прикладі, навпаки, читач безумовно знайомий із ситуацією, він очікує новин про подробиці повернення американських космонавтів, жартівний епітет дуже багатий конотаціями; третій заголовок добре запам’ятовується завдяки римі та ритму, і це важливо, так як стаття під ним – агітаційна. Вона закликає до боротьби проти біла, що обмежує право забастовок. Четвертий дає дуже туманне уявлення про тему статті, але орієнтує читача по відношенню до описаних фактів. Останній заголовок розрахований на прихильників сенсаційних подій. Суть справи вміщена в одному реченні і передана точно, але досить загадково і змушує прочитати статтю про те, що злочинець, який втік із в’язниці викрав дочку якогось мільйонера з метою отримати за неї викуп. Дуже характерне використання атрибутивного ланцюжка, зміст якого зрозумілий лише коли прочитаєш статтю.

Публіцистичний стиль також має дві форми:

1.писемна (статті, фейлетони, нариси);
2.усна (публічні виступи).
Публіцистичний стиль щодо жанрів, мовних особливостей і способів подання інформації поділяють на такі підстилі:
1. Стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо);
2. Художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);
3. Ессе (короткий нарис вишуканої форми);
4. Науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Основні ознаки публіцистичного стилю:
- доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),
- поєднання логічності доводів і полемічності викладу,
- поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,
- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,
- наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол ).

Основні мовні засоби стилю:
синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,
насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами,
використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз,
уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,
різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше,
влучні афористичні, інтригуючі заголовки.

Основне призначення публіцистичного стилю:

інформаційно-пропагандистськими методами розвязувати важливі актуальні, животрепетні суспільно-політичні проблеми,
активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові,
пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення.









Публіцистичний стиль і ЗМІ

На даний момент часу, як згадувалося вище існує кілька видів ЗМІ: друкована продукція, електронна, теле - та радіо - продукція. Можна умовно розділити їх на кілька видів:

- рекламні видання (друкована продукція збірки оголошень); електронні ЗМІ (як правило, це електронна версія існуючого друкованого чи телевізійного джерела масової інформації - газети, журналу чи програми, це також може бути блок, законодавчий і т.п.);

- газети;

- журнали (сучасні журнали носять дуже різноманітний характер - від науково-пізнавальних до інформаційно-розважальних, спектр дуже великий, є також спеціалізовані журнали, які висвітлюють інформацію з якої-небудь вузької області, цікаву для певної категорії читачів - наприклад, компютерний журнал, журнал про рослинах, тварин та інше);

- довідники (довідники як правило містять у собі інформацію довідкового характеру, є свого роду каталогом, влаштованим тим чи іншим чином);
- радіо (у радіоефірі можна сьогодні почути в основному музичні твори, новини, дискусії. Хоча, слід зазначити, що останнім часом дуже поширені аудіокниги, які ставлять у прямому ефірі на радіостанціях, що служить освітньої мети, особливо для підростаючого покоління);

- телебачення.

Останній пункт заслуговують окремого розгляду, з огляду на те, що більший відсоток аудиторії воліє телебачення. На те є різні причини - безсумнівну зручність, можливість сприймати інформацію відразу кількома органами чуття, відсутність плати (принаймні за основні канали) і багато чого іншого. Телебачення є джерелом інформації різного роду - комерційної, політичної, культурної, освітньої, розважальної. Все це упереміш з рекламою створює потужну основу для маніпуляції масовою свідомістю.










Інтеграція ЗМІ в суспільну свідомість


Засоби масової інформації стали головним інструментом для поширення повідомлень, що впливають на суспільну свідомість. Хоча, звичайно, старі інструменти продовжували використовуватися, але і вони були посилені участю масової преси. А. Моль пише про ЗМІ: "Вони фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило в канали масової комунікації, в наш час майже не впливає на розвиток суспільства ".

Таким чином, сучасна людина не може ухилитися від впливу ЗМІ (під культурою А. Моль розуміє усі сторони організації суспільного життя, які не дані природою в первозданному вигляді). Вплив ЗМІ на суспільну думку отримало назву "маніпуляція свідомістю". Це явище дуже поширене на Заході, в Росії, в розвинених країнах Азії. Для досягнення найбільшого успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантований, коли маніпульований вірить, що все, що відбувається природно і неминуче. Іншими словами, для маніпуляції потрібно фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися. Варто відзначити, що особливо добре це вдається телебаченню. По-перше, в силу більшої поширеності, ніж інші ЗМІ, по-друге, в силу якісно інших можливостей. Людина все-таки більше вірить очам, ніж вухам. Таким чином, важливо, щоб люди вірили в нейтральність основних соціальних інститутів. Вони повинні вірити, що уряд, засоби масової інформації, система освіти і наука знаходяться за рамками конфліктуючих соціальних інтересів, а отже, зможе врегулювати ситуацію і захистити інтереси громадян. Уряд, особливо федеральне, займає чільне місце в міфі про нейтралітет. Міф передбачає чесність і неупередженість уряду загалом і його складових частин: парламенту, системи судових органів і президентської влади. А такі виявляються час від часу явища, як корупція, обман і шахрайство, прийнято відносити за рахунок людських слабкостей, самі по собі інститути вище підозр. Фундаментальна міцність всієї системи забезпечується ретельно продуманої роботою її складових частин. Вважається, що засоби масової інформації також повинні бути нейтральні. Перш за все для того, щоб додати гласність існуючої дійсності. Деякі відхилення від неупередженості в подачі новин зізнаються, але преса запевняє нас, що це не більше ніж помилки, допущені окремими людьми, які не можна вважати недоліками в цілому надійних інститутів поширення інформації. "Той факт, що засоби масової інформації (преса, періодичні видання, радіо і телебачення) майже без винятку є діловими підприємствами, які отримують доходи від торгівлі своїм часом або смугами, схоже, анітрохи не бентежить апологетів обєктивності і непідкупності інформаційних служб." Одне з найважливіших правил маніпуляції свідомістю свідчить, що успіх залежить від того, наскільки повно вдалося ізолювати адресата від стороннього впливу. Ідеальною ситуацією для цього була б тотальність впливу - повна відсутність альтернативних, неконтрольованих джерел інформації та думки. Маніпуляція несумісна з діалогом і громадськими дебатами.

Варто відзначити, що основна роль маніпуляції свідомістю полягає не лише у контролі громадської думки, але і в її інтеграції в суспільство, перш за все для того, щоб направити суспільну свідомість в потрібне русло і дати установку на певні очікувані реакції на ті чи інші події. Інтегрована думка повинна сприйматися за своє - в цьому основна думка, воно повинно бути справжнім, не навязаним, а саме виникли у людини природним шляхом аналізу отриманої інформації. Хтось може сказати, що це обман. Відзначимо, що не завжди варто сприймати маніпуляцію громадською думкою як негативний чинник. Сьогодні це - частина політики, що проводиться державою, націлена, перш за все на те, що б забезпечити цілісність держави і успіх проведених при необхідності реформ. До будь-якого потрясіння суспільство треба готувати. Тому ЗМІ в даному випадку є незамінними помічниками і потужними важелями управління - головне вміти ними розпорядитися.











Телебачення

Зміни в сучасному суспільстві набирають все більшого темпу у звязку з чим актуалізується проблема пошуку особливостей національної реклами. Адже складно уявити сучасне життя без реклами. Вона переслідує нас усюди, де б ми не були: на вулиці, в магазині, в транспорті, зявляється на телебаченні, на концертах і в найнесподіваніших місцях. Реклама - це один із найважливіших елементів маркетингових комунікацій, ефективний засіб впливу на аудиторію споживачів у процесі комунікації, а, отже, особливої актуальності набуває дослідження мови сучасної реклами. Адже саме вдало та правильно підібраний текстовий супровід реклами сприяє ефективному її впливу на підсвідомість споживачів. Метою роботи є аналіз мови сучасної реклами та принципи її впливу на підсвідомість людини. Обєкт роботи - процес формування мови сучасної реклами.
Закон України "Про рекламу" визначає, що реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Головна мета реклами - стимулювання (сприяння) покупки товару чи послуги. Тобто створюючи рекламу виробник має на меті здійснити конкретний вплив на підсвідомість людини - потенційного споживача, і тим самим змусити його здійснити покупку. Дуже важливим етапом такого процесу є створення відповідного текстового повідомлення або звернення до цільової аудиторії. Варто відмітити, що мова рекламного звернення має бути лаконічною, але в той самий час змістовною. Крім того, текст рекламного звернення має носити цілеспрямований характер.


Прагматична спрямованість рекламного тексту виявляється в актуалізації тих вербальних його компонентів, які впливають на адресата, активізують його інтелектуальні й емоційні реакції, викликають необхідні відповідні дії. До значущих маніпулятивних компонентів належать прикметники, дієслова й іменники. Саме прикметнику, через велику концентрацію в ньому оціненості, приділяється основна увага у мовній парадигмі маніпулятивних засобів: гарний, кращий, ексклюзивний, надійний сучасний, ефективний, новий, дешевий, унікальний, доступний тощо.
Дієслівна лексика робить рекламну інформацію більш динамічною, експресивною, має маніпулятивний характер, оскільки прямо закликає до дії: запрошувати, заглянути, вибирати, скористатися, мріяти, випробувати, купувати/купити, збільшувати/зменшувати, виглядати, виграти тощо.
Іменники як маніпулятивні засоби в рекламі поділяються на іменники-цінності та іменники-атрактиви. Вони роблять корисну послугу і рекламістам, і споживачам: залучають і зосереджують увагу споживача на товарі, пропозиції, послузі, наштовхують на образи, порівняння і змушують думати про цінність товару за рахунок слів, що визначають "вічні" цінності, тобто іменники-цінності (життя, любов, здоровя) та іменники-атрактиви (новинка, увага, акція, знижка, подарунок, ціни, приз, якість, гарантія). Наприклад: "...ми даємо гарантію якості активного життя ...адже здоровя цього коштує...".
Варто зазначити, що над створенням тексту рекламного звернення мають працювати виключно професіонали, тому що необхідно чітко усвідомлювати, що саме хоче почути споживач та як саме необхідно представити ту чи іншу інформацію для отримання максимального ефекту. Більше того, рекламісти, у певній мірі, мають бути ще й психологами, адже необхідно знати, які саме слова треба підібрати, щоб рекламний текст не лише привернув увагу потенційного покупця, а й вплинув на формування у його свідомості позитивного ставлення до товару. Але варто памятати, що текст рекламного звернення не повинен бути надто важкий для сприйняття, тому що запамятовується саме та реклама, і відповідно й текст реклами, яка є простою для розуміння людиною. «Все геніальне просто» - от, що мають памятати люди, які створюють рекламу.
Зазвичай, рекламний текст формується у фірмове гасло або слоган, тобто коротку фразу, яка повідомляє основну думку рекламного звернення. Саме використання вище зазначених слів у рекламних слоганах призводить до очікуваного результату - звернення уваги на товар, що рекламується, і, як наслідок, - купівля останнього. Крім того, необхідно памятати , що основними принципами створення слогану є приязне й доброзичливе ставлення до отримувача.
В сучасних умовах необхідність та ефективність реклами підштовхнула субєктів економічних відносин до вибору єдиної мови ведення міжнародного бізнесу - англійської. Таким чином, щоб привернути увагу іноземних споживачів до своєї продукції, тобто завоювати зарубіжний ринок, необхідно створювати унікальну рекламу, і відповідно використовувати мову потенційних закордонних покупців. З цього приводу ми наводимо декілька курйозів, повязаних з неточним перекладом рекламних девізів всесвітньовідомих фірм.
















Публічний виступ

Кожен спеціаліст повинен оволодівати мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі роботи доведеться виголошувати перед співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення.

Метою публічних виступів є передавання інформації, знань, оцінок та вражень.

Формами такого спілкування можуть бути:

— лекція викладача для студентів або відомого науковця (спеціаліста) для фахівців;

— мітинг чи збори, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати тощо.

Кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією.

Промовцям властиві публічне мислення і мистецтво говоріння, а слухачам — мистецтво слухання. Це особливе уміння, якому потрібно вчитися упродовж усього життя. Ще стародавні мудреці казали, що слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає.

Публічне спілкування людей під час виступу передбачає їх активну мислительно-мнемічну діяльність, концентрацію їхньої уваги для прийняття та обробки інформації.

Хто більш активний під час виступу: промовець чи слухач?

Звичайно, промовець.

Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем.

Учені застерігають, що згідно із законом психічного зараження, емоційний стан слухачів може стати таким сильним, що з ним можна не справитися і втратити контакт з людьми.

На це потрібно зважати і знати, перед якою аудиторією краще виступати (великою чи малою).

Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудова-ним, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить. Слухачі стають співучасниками процесу мислення промовця. Між ними встановлюється інтелектуальний контакт (свідченням цього є погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи) та ін. Це свідчить про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Задоволення від такого спілкування отримують обидві сторони.

Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету.

Публічний виступ складається з декількох взаємоповязаних між собою етапів :

— докомунікативний — етап формування методологічних принципів, визначення позицій, добір та оцінювання матеріалу, що стане основою виступу;

— передкомунікативний — етап визначення стратегії і тактики майбутнього виступу та його основної ідеї, вирішення питань, повязаних з її трактуванням, відпрацювання змісту виступу, добір засобів та прийомів його передавання;

— комунікативний — центральний у процесі спілкування. Це творча робота промовця перед слухачами. При результативній взаємодії підготовлений та розроблений змістовний матеріал лекції стає дієвим засобом впливу на установки, знання, вміння слухачів, формування їхніх переконань;

— посткомунікативний — визначення результативності зустрічі зі слухачами. Цей етап іноді ігнорують, проте він потребує уваги, бо дає змогу визначити, чи досяг промовець мети, чи задовольнили свій інтерес і свої цілі слухачі. Це допоможе наступного разу усунути припущені помилки, краще врахувати запити людей.

Як же готуватися до виступу? Ученими розроблено ряд порад, серед яких:

— готувати повний текст публічного виступу;

— надрукувати його;

— прочитати для себе вголос, памятаючи, що читання однієї сторінки продовжується в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, упорядкувати матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;

— підкреслювати найважливіші думки;

— виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був природнім;

— визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі запитання і т. ін.

Текст виступу має бути логічним і послідовним. Його можна легко запамятати, а згодом обходитися і без нього. Промовець зможе говорити спокійно, невимушено, більше апелювати до слухачів, спостерігати за їхньою реакцією.

У промові можна використовувати:

— жарт (але вміло);

— цікаву оповідку (робити це доречно);

— наочні матеріали, технічні засоби (якщо лектор уміє ними користуватися).

Для того, щоб спілкування лектора з аудиторією було успішним, потрібно:

• орієнтуватися в умовах спілкування (з цією метою визначити цілі та мотиви спілкування, специфіку аудиторії, знати час та місце зустрічі);

• уміти правильно визначити мотивацію спілкування (мотивації бувають соціальні, особистісні, пізнавальні, повязані із соціальною діяльністю),

• прагнути, щоб виступ був цілеспрямованим (пробуджувати інтерес до нових знань, пошукової діяльності, творчої активності, до розвитку потреби у самоосвіті тощо);

• використовувати систему запитань-відповідей, які активізують пізнавальну діяльність слухачів;

• спиратися на етичні вимоги та психологічні засади. Презентація — одна з цікавих і переконливих форм інформації про

нове виробництво, нові товари фірми, нову книгу, новий товар тощо.

На кожну презентацію потрібно спеціально запросити людей.

Презентацію проводить організатор (ведучий), який має в найдохідливішій формі розповісти про предмет презентації.

Презентацію потрібно готувати. Для цього необхідно:

— визначити її цілі;

- персональний склад запрошених: керівник організації; особа, відповідальна за підготовчу роботу; спеціаліст із предмета презентації; спеціаліст із запрошеної аудиторії;

- визначити, в якому приміщенні буде проходити презентація;

- підготувати допоміжні матеріали, сувеніри.

На презентацію рекомендують запрошувати 50—200 осіб, зазначаючи, що чим менше людей, тим менш офіційною буде зустріч, тим легше встановити з ними діалогічне спілкування і впливати на них.

Як же готувати виступ на презентацію?

Е. Джей виділяє такі компоненти в структурі виступу:

— приємні фрази для встановлення контакту; цим можна привернути увагу присутніх;

— розповідь про власний досвід, повязаний з предметом презентації;

— зясування за допомогою запитань, наскільки аудиторія знайома з предметом презентації;

— пояснення, чому саме цих людей запрошено;

— накреслення ходу проведення презентації і чітке визначення часу, необхідного для цього;

— визначення проблеми;

— зясування за допомогою запитань, як аудиторія зрозуміла сказане;

— використання аудіовізуальних та інших допоміжних засобів (таблиць, схем, діаграм);

— формулювання пропозиції присутнім;

— показ того, що саме може втратити кожен із присутніх, якщо не підтримає запропоновану ідею;

— вручення запрошеним підготовлених матеріалів (буклетів, проспектів, схем тощо) та маленьких сувенірів;

— зясування того, чи мають присутні якісь запитання і відповіді на запитання;

— подяка присутнім за те, що вони надали можливість представити їм нову ідею, а також сподівання на подальше спілкування і взаємодію.

Основні функції засобів масової комунікації — інформація, освіта, створення громадської думки та виховання — знаходять своє відображення в конкретних жанрових формах. Використання тих чи інших жанрів визначається в першу чергу суспільно-історичними умовами життя.
Прискорений темп життя, інформаційний бум диктують виданням і відповідні форми подачі матеріалів. Багато газет, враховуючи читацькі інтереси, орієнтують журналістів на невеликі за обсягом — 100—120 рядків — матеріали не тільки інформаційних, але й аналітичних жанрів з численними фактами, лаконічною аргументацією, без зайвих слів. Поряд з традиційними жанровими формами сьогодні на сторінках газет і журналів зявляються нові, наприклад, науково-популярні есе, соціально-політичні діалоги, соціальні портрети сучасників, соціально-економічні нариси, проблемні соціальні критичні репортажі, аналітичні інтервю і т. д.
У міжнародній журналістиці багато жанрів вимагають спеціального виконання. Газетні матеріали повинні володіти певною спрямованістю — ретельно урахуванням усіх специфічних рис, властивих аудиторії тієї чи іншої країни або групи країн, для яких призначається публікація, а також рис, властивих місцевим газетам.

















Інформаційні жанри

Інформаційні жанри — новина, замітка, репортаж, звіт, інтервю — відрізняються оперативністю, наявністю в матеріалах подієвого приводу, розглядом окремого факту, явища. Цим жанрами відводиться найбільша частина газетної площі. Саме ці жанри несуть аудиторії всі останні новини. У деяких газетах їх позначають одним загальним терміном " новини ", часто вкладаючи в це поняття не просто повідомлення про щось нове, а про сенсаційне факт.
Сенсація — найбільш ходовий товар в масовій пресі. Видавцеві він підвищує тиражі газет, приносить прибутки. Зусилля репортерів цих видань спрямовані на те, щоб кожен номер забезпечити незвичайної, захоплюючою новиною. І на сторінки газет суцільним потоком йдуть матеріали про катастрофи і вбивства, пожежі і повені. А якщо раптом нічого не сталося, сенсації доводиться вигадувати, використовуючи чутки і т. д.
Новини в такій друку — головний жанр. Вони займають більше половини площі газет (не рахуючи реклами). Світська, скандальна хроніка, політичні, економічні, спортивні повідомлення заповнюють численні смуги. Велика кількість новин призводить до того, що багато читачів обмежуються переглядом одних заголовків або в кращому випадку читанням перший абзаців, набраних великим шрифтом. У заголовок або початок матеріалу виносяться найбільш вигідні, часто другорядні деталі. Читач же, привчений до того, що виклад інформаційних матеріалів будується за принципом «перевернутої піраміди» (головне повідомляється спочатку, а потім все менш і менш суттєві подробиці, щоб легко було скорочувати матеріал з кінця при макетуванні і верстці), сприймає їх як найважливіше в повідомленні.
Жанр матеріалу журналіст вибирає залежно від його змісту, від того наскільки важливі, злободенні й цікаві знайдені, відібрані факти.

Інтервю

Цей жанр є розмовою журналіста з однією або кількома особами, що має суспільний інтерес. Виклад фактів, висловлювання про події ведеться від імені людини, яку опитують. Саме цим — думкою фахівця, компетентного в цьому питанні авторитетної особи — і цінно інтервю для читачів. Як і інші інформаційні жанри, інтервю повинно бути злободенним, відрізнятися цілеспрямованістю, діловитістю. Інтервю може грати навіть роль офіційного політичного документа, якщо його дає журналістові великий політичний діяч, глава уряду, президент.

Репортаж

На відміну від інших інформаційних жанрів репортаж не просто повідомляє про факти, події, а показує їх через безпосереднє сприйняття автора, як би відтворюючи картину того, що відбувається. В основі репортажу завжди знаходиться суспільно значуща подія, яка розвивається на очах у читача. Це свого роду історія події.
Характерні особливості жанру — оперативність, динамічність, наочність того, що відбувається, активно діюче авторське «я», яке допомагає створювати так званий «ефект присутності», дозволяє читачеві як би знаходитися поряд з репортером і разом з ним бачити, відчувати подію.

Замітка

Це найпоширеніший інформаційний жанр. Він повідомляє про важливий факт, подію суспільного життя. Основні його риси — стислість викладу, висока оперативність. Відповідає читачам на питання: що, де, коли? Не дає аналізу подій, тобто не відповідає на питання: чому? У замітці повинна міститися новина, відображена в конкретному факті суспільного життя — новий факт. Причому не просто факт, а факт, що має суспільне значення.




Звіт

Звіт — це розгорнуте інформаційне повідомлення про подію сфери навколишньої дійсності (конференції, засідання, симпозіуми, семінари, збори тощо), тобто про ту подію, на якому відбувається великий обмін інформацією. У звіті повинні бути представлені основні теми, положення та ідеї доповідей, промов, виступів осіб, які беруть участь в обговоренні. В якості деталей виступають окремі репліки, реакції слухачів на виступ (оплески, дискусія і т. д.). Звіту властива гранична документальність і близькість до слів говоривших, а також певна сухість складу. Одна з головних вимог до автора звіту — точність передачі суті висловлювань мовців. Журналіст може використовувати як пряму мову, цитати, непряму мову, так і на основі отриманих з доповіді відомостей написати текст.
Види звіту

Прямий інформаційний звіт — відтворює подію в хронологічному порядку. Журналіст докладно відображає те, що відбувається, нічого не коментуючи. Проте його позиція може виражатися в акцентуванні уваги на певних деталях, наприклад, доповіді деяких осіб можуть бути більш деталізовані. Аналітичний звіт — розповідаючи про подію, журналіст повідомляє подробиці з деякими коментарями. Для цього він має право залучати додаткові відомості, факти, цифри, думки, виокремлюючи найбільш актуальні проблеми, порушені у виступах оповідачів.
Тематичний звіт — порушує хронологічний порядок події, автор вибирає доповіді, повязані однією-двома темами, проблемами, відмовляється від побічних деталей і приділяє увагу виступам людей, що торкнулися обрану їм тему.

Аналітичні жанри

Аналітичні жанри — кореспонденція, коментар, стаття, рецензія, огляд преси, лист, огляд — мають ширші часові межі, в них міститься вивчення та аналіз системи фактів, ситуацій, узагальнення та висновки. Сьогодні дослідники журналістики розширюють діапазон аналітичних жанрів, вводячи в їхнє число бесіду, журналістське розслідування, експеримент, версію, консультацію, соціологічне резюме, аналітичний прес-реліз, рейтинг.

Коментар

Цей жанр використовується для оперативного розяснення важливих подій суспільного життя. До недавнього часу його вважали одним із різновидів статті, яка відрізняється оперативної та гнучкою формою, застосовується для відгуку на такі явища, як документ, мова політичного діяча, виступ преси і т. д. Однак попри те, що ці два жанри часто фігурують у одному ряду, між ними є істотна різниця. Коментар вимагає мінімального розміру і вибудовується, як правило, навколо одного факту (або ланцюга однозначних фактів). Стаття ж передбачає грунтовний аналіз явища, розкриття його різних сторін, залучення фактів різних планів. Як показує практика, коментар сьогодні вже впевнено зайняв власні позиції як самостійний жанр в ряду інших аналітичних жанрів. Особливо це помітно в публікаціях на міжнародні теми. Коментар являє собою актуальне публіцистичний виступ, яке пояснює факти та явища з політичних позицій, на яких стоїть автор. Основні вимоги до цього жанру — лаконічність і точність оцінки автором подій, що відбуваються. Газетна практика дає велику кількість прикладів скромних за обсягом, побудованих на одному або декількох близьких один одному фактах, лаконічних коментарів. Разом з тим, не можна заперечувати і право на існування розгорнутих коментарів, у яких автор спирається на факти з різних джерел, простежує історію того чи іншого явища, розкриває читачами його істинний сенс. Публікації цього жанру досить різноманітні за вживаним в них літературно-публіцистичним засобів, які визначаються творчої та політичної завданням, поставленим журналістом. Коментар може мати пропагандистську, критичну, сатиричну, полемічну забарвлення залежно від конкретного приводу.

Кореспонденція

Це найбільш поширений аналітичний газетний жанр, який грунтується на конкретному аналізі фактів, вивченні будь-якої локальної ситуації. Призначення кореспонденції — пропагувати нові явища суспільного життя, викривати недоліки. Кореспонденція будується на низці фактів, обєднаних однією спільною темою. У неї висуваються злободенні питання, які потребують негайного рішення. Основні риси кореспонденції — це оперативність, актуальність, конкретність теми, точна адреса освітлюваних явищ, чіткі часові межі того, що відбувається, переконливість, аргументованість викладу проблеми, узагальнення, конкретні рекомендації поліпшення справи.

Стаття

Це один з найбільш поширених і складних газетних жанрів. Їй притаманні найбільша, порівняно з іншими жанрами, широта теоретичних і практичних узагальнень, глибокий аналіз фактів і явищ, чітка соціальна спрямованість. Це — дослідження, присвячене якомусь важливому конкретного питання, явищу, де вміло поєднується високий рівень узагальнення з майстерністю літературного викладу. Жанр статті присутній у більшості періодичних видань, саме він значною мірою визначає їх аналітичний рівень і напрям.

Рецензія

З допомогою цього жанру журналіст осмислює і оцінює наукові, суспільно-політичні, художні твори. Головна відмінність рецензії від інших жанрів полягає в тому, що її обєктом є не безпосередні факти дійсності, а факти та явища, вже вивчені, осмислені і відображені в книгах, спектаклях, кінофільмах і т. д. Рецензія оцінює достоїнства і недоліки роботи вченого або художника, зіставляючи результати дослідження з життям, роблячи відповідні висновки. Рецензія, як правило, розглядає одне-два твори, дає їм оцінку, не ставлячи перед собою інших, складніших завдань.
Періодичні видання відгукуються на ті роботи, які представляють найбільший інтерес для аудиторії. Завдання газети — помітити краще, популяризувати його, а також вказати на помилкові або слабкі роботи.
Головне призначення рецензії — допомогти читачеві чи глядачеві глибше розібратися в питаннях політики, економіки, науки, техніки, мистецтва. Рецензія завжди цілеспрямована, розрахована на певну аудиторію, читацьку групу. Вона містить дані про аналізованому творі, про задум його автора, дає аналіз і вказує на суспільну значущість роботи.








Висновок



Публіцистичний стиль мовлення використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

В Англійській мові публіцистичний стиль подається у вигляді багатьох розгалуджень, жанрів, піджанрів, стилів, підстилів:

1. Стиль ЗМІ — засобів масової інформації
2. Художньо-публіцистичний стиль
3. Ессе
4. Науково-публіцистичний стиль
Публіцистичний стиль виконує комунікативну, експресивну та естетичну функцїї.
Комунікативність публіцистичного стилю полягає в тому, що його тексти створюються для максимально широкої аудиторії. Комунікація передбачає і зворотній зв’язок – відповідь адресата. Для даного стилю зворотній зв’язок найбільш явно відбувається у ситуації публічної дискусії. Для газети зворотнім зв’язком є листи читачів, відповіді високопоставлених осіб, статті, що присилають у відповідь на попередні публікації.
Експресивна функція дозволяє мовцю висловити свої почуття. Публіцистичний текст зазвичай яскраво відображає особистість автора, відрізняється яскраво вираженим та емоційно забарвленим відношенням автора до викладених фактів.
Естетична функція публіцистичного тексту представляє собою установку автора на те, щоб повідомлення своєю формою в поєднанні зі змістом задовольнило естетичне почуття адресата.
Основні джерела публіцистичного стилю – ЗМІ, а саме: телебачення, радіо,
інтернет, література (газети, флейтони, листівки тощо) та інші. Всі вони відіграють важливу роль в розвитку і розповсюдженні цього стилю.

Публіцистичний стиль також має дві форми:
1.писемна (статті, фейлетони, нариси);
2.усна (публічні виступи).

Найважливіші функції публіцистичного стилю - інформаційна і впливає. Інформаційна функція текстів, що відносяться до цього стилю, полягає в тому, що автори таких текстів мають на меті інформувати якомога ширше коло читачів, глядачів, слухачів про значущі для суспільства проблеми і про погляди авторів на ці проблеми.

Інформаційна функція властива всім стилям мовлення. Специфіка інформаційної функції у публіцистичному стилі полягає у характері інформації, її джерела і адресатів.

















Використана література:


1. Газеты Во всех странах
2. Интернет-портал «Старые газеты» — материалы газет Российской империи и СССР.
3. Газета, печатное периодическое издание в Энциклопедии на Либрусеке
4. Подборка статей о газетах из других энциклопедий
5. Иван Скворцов-Степанов. Капитал и газеты Вестник труда № 2 (1909)
6. Марк Твен. Разнузданность печати — Речь в клубе журналистов (Хартфорд, 1873)
7. Радянський енциклопедичний словник "М., 1990 С. 1091
8. Рецензенти: Тельпуховська Ю. М. Каширіна Т. Г., укладач Попко О. Г. 9.Українська мова. Практичний довідник. — Харків: ФОП Співак Т. К., 2008. ISBN 978-966-8896-85-9
10. Іванова І. Б., Дейнека Н. П., Кондрашенко Г. П. Українська мова. 11.Навчальний посібник для школярів, абітурієнтів та студентів. Шанс. — 12.Харків: Парус, 2005. ISBN 966-8482-12-3
13.Микола Зубков Сучасне ділове мовлення. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. ISBN 978-966-343-728-6
14. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
15. Українські ресурси : Словник іншомовних слів
16. «О политической агитации», 1948, с. 8—9(рос.)

© Copyright 2012-2019, Все права защищены.